Спираючись на теоретичні основи педагогіки та психології, методика навчання рідної мови використовує загальнодидактичні принципи:
1. Науковості (тлумачення мовних фактів).
2. Доступності (відповідність змісту, форм, способів викладу віковим особливостям дітей).
3. Систематичності і послідовності (таке розташування матеріалу, яке дало б змогу зрозуміти окремі мовні факти і явища в цілісній системі).
4. Наступності («заміна у свідомості учня неповної системи знань більш повною як розвиток Наочності (додаткові дидактичні засоби, зразки правильного мовлення).у часі системи знань і вмінь учнів»).
5. Перспективності (установлення зв'язків між матеріалом, що вивчається, і наступними розділами, накреслення перспективних ліній формування мовних знань і мовленнєвих умінь).
Водночас методика формулює власні, лінгводидактичні принципи.
1.Уваги до матерії мови, до розвитку мовних органів.
2.Розуміння мовних значень — лексичних, граматичних, ролі морфем і синтаксичних одиниць. Утілення принципу розуміння мовних значень значною мірою грунтується на взаємозв'язку мовних рівнів у викладанні мови.
3.Оцінки виразності мовлення передбачає навчання учнів відчувати в мові експресивні засоби — пестливості, доброзичливості; формування уміння сприймати поетичні твори.
4.Розвитку чуття мови, спрямованого на формування в учнів:
—усвідомлення правильності свого і чужого мовлення;
—розуміння учнем ролі слова, словосполучення в оформленні і передачі
думки;
—уміння виділяти логічний наголос, уповільнювати чи пришвидшувати
читання;
—уміння усно й письмово висловлювати свої думки;
—володіння культурою усного і писемного мовлення.
5.Координації усного і писемного мовлення, за яким освоєння усного мовлення передує писемному.
6.Пришвидшення темпу навчання. Засвоєння інших шкільних предметів перебуває в залежності від засвоєння мовних знань.
Ці принципи враховуються при доборі часткових методів і прийомів викладання української мови.