18. Праця в тюрмах.Тюремна праця повинна отримати більший розвиток і має бути організована на кращій основі, ніж тепер. Праця настільки сприяє розвитку добрих починань, наскільки є засобом існування. Чесна, постійна, жвава праця є найкращою основою будь-якого виправного режиму. Вона не тільки сприяє справі виправлення, але і є її необхідною складовою частиною. «Примусьте людей працювати і вони будуть чесними», — казав Говард. Зі ста злочинців, ув'язнених в наших тюрмах, вісімдесят не володіють ніяким ремеслом. Це дає ясну вказівку на те, яка робота необхідна для них. У головних тюрмах Франції впроваджено 62 різноманітних ремесла. Монтесіно в одній своїй тюрмі запровадив 43 види робіт і надав можливість кожному ув'язненому вибирати будь-яку за бажанням. Це ж зробив Сологуб у своїй виправній тюрмі у Москві. Навчити ув'язненого якому-небудь ремеслу — означає забезпечити його потреби, зробити його знавцем великого мистецтва, майстром самодопомоги. З іншого боку, якщо ув'язнений за час перебування у тюрмі не освоїть яке-небудь ремесло і не звикне до праці, тобто не матиме не тільки бажання, але й можливості жити чесно, то ми маємо десять шансів проти одного, що така людина рано чи пізно, відмовившись від боротьби, відновить свою злочинну діяльність.
19. Ручне виробництво в тюрмі та конкуренція арештантської праці.Доктрина, яка висуває положення, що ніяке ручне виробництво не повинне впроваджуватися в тюрмах, була недавно проголошена у нашій державі, що і пожвавило суперечки між противниками і прибічниками тюремної праці. Уряд держави теж частково приєднався до цих диспутів, незважаючи на те, що конкуренція вільної та тюремної праці є повністю законною. Ми оголосили цю доктрину негуманною, так як вона заперечує права людини, які не може відібрати чи знищити сам злочин. Ця суперечка позбавлена основи, і це можливо довести за допомогою таких доказів:
1. Продукт тюремної праці не може становити якої-небудь значної конкуренції продукту вільного і мануфактурного виробництва.
2. Всупереч доцільним політико-економічним поглядам висновок, що існування певної кількості людей, які займаються виробництвом речей, корисних і необхідних для суспільства, може здатися шкідливим для всього суспільства.
3. Все те, що мають зробити окремі особи внаслідок припинення тюремної праці, буде значною втратою для суспільства, оскільки на нього ляже весь тягар утримання злочинця.
4. Випускати на ринок все більшу кількість товарів, без сумніву, вигідно для суспільства; таким чином, якщо скасувати працю в тюрмах, то суспільство зубожіє на ту суму, яку забезпечує тюремна праця.
5. Якщо праця людей у тюрмі шкідлива, то вона повинна бути такою і за межами тюрми; звідси логічно зробити висновок, що заборона праці ув'язненого буде рівносильною забороні займатися трудовою діяльністю людині, яка живе на певній вулиці і носить певне прізвище. І тому прийдеться не засуджувати ув'язнених за лінощі, а поважати їх, як жертв, принесених на вівтар суспільному благу.
6. Якщо злочинці не вчиняли б злочинів і залишалися б чесними, то продукт їхнього виробництва становив би конкуренцію продукту вільної праці. Та хіба ми можемо бажати, щоб збільшувалася кількість злочинів, і таким чином значна кількість продуктів зникла із загального ринку? Якщо праця ув'язнених шкідлива для суспільства, то в такій же мірі шкідливою повинна бути праця вільної людини. Очевидно, один принцип лежить в основі двох явищ. А якщо ж ні, то в чому полягає різниця? Нам здається, що важко знайти достатні докази того, що праця вільної людини корисна для держави, а праця певної частини суспільства— злочинців, що засуджені за порушення закону, — шкідлива. Невже потрібний ще який-небудь доказ? Із усього вищесказаного чи не випливає крайня недоцільність та повна необґрунтованість положення, висунутого противниками тюремної праці?
7. Злочинці повинні, принаймні, відшкодовувати затрачені державою кошти на їхнє утримання і таким чином частково полегшувати їй виконання тих завдань, які виникають внаслідок вчинення злочину.
8. Праця служить основою будь-якої виправної тюремної дисципліни, якщо виправлення злочинця є завданням першого значення, то положення, з яким усі погоджуються, вказує, що не менш важливо досягти того, щоб під час ув'язнення злочинець звик до праці, полюбив її.
20. Підрядна система арештантських робіт.Між тим, як промислові роботи в тюрмі мають важливе значення і приносять велику користь, з якої б точки зору їх не розглядати, до системи підрядів ми ставимося як до однозначно шкідливої для тюремної дисципліни, прибутків і виправлення злочинців. Директори пенітенціарія в Іллінойсі заявили, що дисципліна частіше порушувалася сотнею підрядників, які знаходилися в тюрмі, а не тисячею арештантів, що працювали для держави. Ця система експлуатації праці в тюрмах ніколи не давала позитивних результатів, де б не застосовувалася, її потрібно знищити і чим швидше, тим краще.
21. Ірландська система.Перша частина кримінального покарання, що складає основу ірландської системи чи тюрми Крофтона, застосовується в усіх країнах і складається з одиночного ув'язнення, періоду прогресивної класифікації і, врешті, періоду випробування. Причому, у більшості виникає сумнів лише щодо можливості застосування умовного і дострокового звільнення, цей сумнів посилюється ще більше, коли беруться до уваги розміри нашої території і наявність великої кількості окремих самостійних відомств. Ми вважаємо, що винахідливий розум людини здатен знайти засоби, із допомогою яких принципи ірландської системи могли б отримати практичне застосування і в нас.
22. Класифікація тюрем.Тюрми, так як і арештанти, повинні розподілятися і класифікуватися за видами. Внаслідок цього з'явилися тюрми для арештантів, які ще не піддалися виправленню, для неповнолітніх, жінок, тяжких злочинців, для тих, хто виправляється, та виправні будинки. Ця ідея глибоко проникла в суспільну свідомість. Ми повинні радіти цій справі, яка сповнена хорошими намірами, і особливо тому, що штати Кентуккі, Іллінойс, Нью-Йорк вирішили створити окремі тюрми для неповнолітніх злочинців. Це, а також і те, що законодавці Індіани і Масачусетсу вирішили заснувати спеціальні тюрми для жінок, внесе дисципліну, що потягне за собою реальне виправлення. Сучасною потребою є також заснування місцевих тюрем чи виправних будинків під контролем держави, де б вихованці могли відбувати своє покарання та куди б після повторного (припустимого) короткочасного ув'язнення їх відсилали на досить тривалий період, поки виправлення не стане очевидним, чи піддавали ув'язненню на необмежений період до появи перших достатніх ознак виправлення, що є ще кращим.
23. Вироки.Вважають, що більшість повторних вироків до короткочасного ув'язнення такі ж негативні та хворобливі, як і безкорисні, що в дійсності вони більше сприяють порушенню закону, а не придушують злочин. Це положення справджується у тому випадку, коли злочин скоюється п'яницями, порочними людьми, бродягами і дрібними шахраями усіх категорій, адже головна мета не тільки карати, але й виправляти. Тому необґрунтованими є ті заперечення проти вироків на тривалі строки, що не пропорційні тяжкості злочину, але питання не в цьому. Людина, що втратила розум і не вчинила нікому ніякої шкоди, але є хворою, що і робить її небезпечною, позбавляється волі до того часу, поки не стане здоровою. Чому ж так не чинити і зі звичайними порушниками закону, так як кожний злочинець сам по собі є звичайною людиною. Принцип взаємодії з ними один і той же; слід враховувати як індивідуум, так і піклування про суспільство.
24. Соціальні основи тюремного режиму.У відношенні тюремної дисципліни соціальні основи повинні знайти собі більший простір застосування, ніж у наш час. Найбільш солідні авторитети притримуються такої ж думки. Основне правило капітана Меконочі та всіх тих, хто замислюється над змістом покарання, полягає в тому, що злочинець повинен бути підготовлений до життя в суспільстві самим суспільством. Меконочі говорив: «Людина призначена для життя в суспільстві, її обов'язки носять соціальний характер і, вважаю, що вона може добре вивчити їх тільки в суспільстві». Фрідріх Гілль — людина, що володіє великим досвідом, колишній інспектор тюрми, спочатку в Шотландії, а потім в Англії, говорив: «Коли злочинці зібрані в одному місці, вони повинні утворити справжнє суспільство, як людські істоти, а не бути засудженими на постійне мовчання і погляд, спрямований в одному напрямку, немов у статуї. Всі зусилля для того, щоб ввести таку систему і підтримувати таку війну проти людської природи, несуть безкінечний обман і сприяють озлобленню злочинця». Граф Сологуб у Москві, досвідчений тюремний адміністратор і глибокий мислитель, писав: «Самотність і обов'язок постійного мовчання, що випливає з нього, є принципами, проти яких повстає сама сутність людини. Людина не має права йти проти волі Бога». Нові російські тюрми повинні бути організованими на таких принципах, вони не визнають права накладати обов'язок вічного мовчання, але вони разом з тим, прагнуть не допускати всіляких шкідливих розмов. Соціальна сутність людини є одним із основних рушіїв прогресу у вільному суспільстві. Немає підстав вважати, що належні та добре застосовувані правила можуть здійснити будь-яку іншу дію в тюремному устрої.
25. Попереджувальні заклади.Попереджувальні заклади, серед яких: ясла, приюти, різноманітні професійні школи й інші подібні установи виховання дітей, які ще не стали злочинцями, але підлягають небезпеці стати такими, дають широке поле діяльності для придушення злочинності. Ось тут можна знищити зло, вбити зародок ще в яйцеві, висушити джерело стрімкого потоку, і якими б не були затрати на організацію цих закладів, вони будуть незначними у порівнянні з тією шкодою, яку наносять самотні діти, з тими затратами держави, які вона витрачає на арешти, слідства, суди і, наприкінці, тюремне ув'язнення.
26. Патронат.Слід застосовувати методи більш систематичні та більш практичні, щоб врятувати вже звільненого злочинця, допомагаючи йому в пошуках роботи, надаючи йому моральну підтримку і, врешті, допомагаючи відновити добре ім'я та довіру суспільства. Держава не виконала всіх своїх обов'язків по відношенню до злочинця ні тоді, коли покарала його, і навіть тоді, коли виправила його. Не буде мати ніякого значення те, що ми виправили характер злочинця, як і те, що ми викликали в ньому бажання працювати і заробити шматок насущного хліба своєю власною працею, якщо при виході із тюрми він зустріне загальну недовіру, відчуження, і не зустріне жодної людини, якій би він міг довіритися і яка б надала йому можливість жити чесно.
27. Різноманітні класи злочинців.Реальне вчинення злочину вимагає взаємодії праці та капіталу, як і будь-яке ремесло. Два повністю визначені класи беруть участь у відновленні злочинного результату: з одного боку, капіталісти, які дають необхідні засоби, з іншого — ті, хто приводить в дію сам механізм. Капіталістів-злочинців можна поділити на 4 категорії: власники будинків, які утримують злочинців; покупці краденого; ті, що дають гроші в заставу такого майна; і, наприкінці, ті, що сприяють крадіжкам із проникненням шляхом виготовлення потрібних для цього засобів. Капіталісти-злочинці, які є малочисленими і такими, що найбільше піддаються погрозам закону, являють собою найбільш життєздатну і в той же час найбільш вразливу частину суспільства. Було б доцільним вирішити питання про те, наскільки є правильним вибраний суспільством шлях боротьби зі злочинами. Закон бореться проти злочинців, ліквідуючи їх один за одним, але чи не було б доцільнішим розпочати боротьбу із деякими капіталістами, як із особливим класом. Необхідно направляти свої дії проти злочинної організації праці та капіталу, щоб підірвати зло в самому його корені. Ми повністю впевнені, що вся організація загине лише тоді, коли буде знищена її життєва частина, для цього потрібно вийняти крайній камінець — і вся будова рухне.
28. Винагорода невинно ув'язненим.Оскільки право особистої свободи є благом, таким же цінним, як право приватної власності, не підлягає сумніву те, що суспільство повинне відшкодувати особі, яку неправильно піддали тюремному ув'язненню, на тих же принципах, як воно відшкодовує громадянам, у яких відбирають по праву експропріації будинок чи землю.
29. Душевнохворі злочинці.Неосудний стан того, хто вчинив злочин, є важливим питанням для всього суспільства. Факти вказують, що наші закони, які стосуються стану неосудності, повинні бути переглянуті та приведені у відповідність до вимог розуму, правосуддя і людяності. Слід утворити комісію, до складу якої повинні ввійти найбільш підготовані спеціалісти з психічних захворювань і криміналісти, які спільними зусиллями повинні вивчити це питання та знайти йому відповідне положення в законі. Завдяки цьому, коли виявляють ознаки неосудності, дослідження може бути проведене з великою майстерністю і значенням, щоб відповідальність злочинця за вчинене була поставлена більш визначеним і задовільним чином, покарання здорової людини було б більш вірним, а не повністю здорової — більш людяним.
30. Відповідальність суспільства за злочин.Конгрес, не бажаючи зняти зі злочинця справедливу відповідальність за здійснене ним злодіяння, в той же час обвинувачує саме суспільство, хоча і в меншій мірі, відповідальне за порушення злочинцями його прав і інтересів. У прагненні карати злочинців відповідно до тяжкості вчинених ними злочинів, як правило, не звертається увага на якому ступені знаходиться їхня безрозсудливість і слабкість, що призводить до вчинення злочинів, і є природним, майже невідворотним результатом їхніх життєвих умов, чи навіть несправедливого відношення до злочинців більш щасливих братів. Таким чином те, що ми зобов'язані карати, виконуючи завдання суспільства, в дійсності виявляється більше нещастям, ніж проступком. У цьому випадку очевидно, що провина за вчинене повинна падати не тільки на злочинців, але в значній мірі і на суспільство. Чи вживало воно всіх заходів, що могли б легко змінити чи хоча б покращити суспільний лад, який веде до вчинення злочинів? Чи прагнуло воно надати допомогу для протидії злу у цих випадках?
31. Журнали для ув'язнених.У деяких висвітлених нами раніше положеннях вказано, що велике значення має для ув'язнених виховання, зокрема, почуття власної гідності та поваги до своєї особистості. До цього слід додати, що бажано видавати спеціальний журнал для ув'язнених під офіційним керівництвом. Зміст цього журналу повинен бути пристосований до потреб та інтересів ув'язнених. Кожна людина, позбавлена можливості брати протягом багатьох років участь в суспільному житті, повинна хоча б ознайомлюватися з перебігом подій. Це обґрунтовується такими обставинами: людині важко, а іноді й неможливо після довгострокового тюремного ув'язнення вщновити втрачені зв язки з тим світом, котрий знаходиться за огорожею; не розуміючи його, в'язень не буде мати в цьому, чужому йому світі, ні щастя, ні успіху. Тому суспільство повинне піклуватися про те, щоб в'язень зберіг деякий зв'язок з волею з точки зору взаємної користі. Для досягнення цієї мети найбільш правильним є широке розповсюдження серед в'язнів періодичного журналу зі спеціальним вищевказаним змістом.