ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА

Лімфатична система транспортує рідину і включені в неї речо­вини. Завдяки їй забезпечується гомеостаз внутрішнього середови­ща організму (рідини, білків, ліпідів, електролітів, гормонів, фер­ментів та інших компонентів). Вона є в усіх органах, за винятком мозку, кришталика, рогівки, скловидного тіла й плаценти. Лімфа­тична система як система транспорту рідини в організмі може бути представлена у вигляді такої схеми: кров → інтерстицій→ лім­фа → кров.

У дорослої людини за 1 добу із кровоносної системи виділяє­ться до 20 л рідини; 2—4 л її у вигляді лімфи повертаються лімфа­тичними судинами в кровоносну систему. Разом із рідиною з крові в інтерстицій потрапляє 50—100 % циркулюючих у плазмі білків. Частина із них розщеплюється клітинами тканин для власних по­треб; а частина (особливо альбуміни) навантажується адсорбова­ними на їх поверхні продуктами клітинного метаболізму, фізіоло­гічно активними речовинами для подальшого їх переносу.

Завдяки лімфатичній системі нормалізується кількість інтерстиціальної рідини і плазми крові, Таким чином забезпечується циркуляторний і тканинний гомеостаз у організмі. Перекриття лімфатичних судин призводить до появи лімфостатичного набря­ку, зменшення кількості лімфи (гіповолемічного колапсу).

Лімфотворення. Безпосереднім оточенням кровоносної судини і прилеглих до неї клітин є інтерстиціальний простір. Це мережа колагенових і еластичних волокон, які утворюють комірки різної величини і форми, заповнені гелеподібною речовиною, що скла­дається із білків, полісахаридів, неорганічних солей і води.

Інтерстиціальний простір має фільтраційну (комплекс крово­носних капілярів) і реабсорбційну (лімфатичні капіляри і венулярні мікросудини) системи. Завдяки конвекційному переносу (за допомогою циркуляції водних розчинів) і дифузії молекул у се­редовищі інтерстиціальна рідина рухається від кровоносних до лімфатичних капілярів.

Лімфатичні капіляри мають вигляд або трубочки діаметром 20—200 мкм із сліпим кінцем, або петлі чи сіточки, або синусоїди. Стінки капілярів складаються із ущільнених ендогеліальних клі­тин, які містять органели, мікропіноцитозні везикули і лізосоми. Стінки лімфатичних судин мають багато отворів, через які прони­кають елементи інтерстиціальної рідини. Низько- і високодисперс­ні речовини та вода проникають у просвіт лімфатичних капілярів завдяки гідростатичному і осмотичному тиску в інтерстиції. Мак­ромолекули й інші частинки діаметром 3—5 мкм проникають за допомогою піноцитозних міхурців.

Склад лімфи. У лімфі міститься 60—70 % білків (100 г, а у плаз­мі— 220 г). За концентрацією альбуміни значно перевищують глобуліни (у грудній протоці це співвідношення становить 2:1). Рівень ферментів (лактатдегідрогеназа, лужна фосфатаза) лиж-чий, ніж у крові. У лімфі міститься велика кількість ліпідів — три-гліцеридів, ліпопротеїдів з дуже низькою і високою щільністю, жирні кислоти і хіломікрони, холестерин і фосфоліпіди, а також лімфоцити (7800 в 1 мм3; у крові — 280 в 1 мм3). Зустрічаються окремі еритроцити, але ніколи не буває тромбоцитів.

Лімфатичні капіляри переходять у лімфатичні судини, які транспортують лімфу від капілярів до вен шиї і депонують рідину. В середині лімфатичної судини є клапани, які запобігають зворот­ному руху лімфи.

Частина лімфатичної судини, яка міститься між двома клапа­нами, називається лімфангіоном. У лімфангіоні є м'язові волокна (манжетки), які можуть спонтанно скорочуватись і розслаблюва­тись. Розрізняють два типи скорочень: 1) швидкі ритмічні, з час­тотою 15—20 за 1 хв; 2) повільні — 2—5 за 1 хв. Тонус лімфатич­них судин залежить від кількості в них м'язових клітин. Він є висхідним для наступного скорочення.