ЕЛЕКТРИЧНІ ЯВИЩА В ЛІМФАТИЧНИХ СУДИНАХ.

Мембранний потен­ціал міоцитів лімфатичних судин становить 24—36 мВ, тобто май­же такий, який характерний для деполяризації гладком'язових клітин кровоносних судин. ПД виникає спонтанно. Він розпочинає­ться із швидкої деполяризації, має фазу швидкої і повільної репо-ляризації і розглядається як пусковий механізм ритмічної актив­ності лімфатичних міоцитів. Природа пейсмекерної активності пов'язана з кальцієвим механізмом. Блокада Са2+ каналів гальмує розвиток потенціалу дії.

Фазні зміни ПД зумовлюють фазні скорочення міоцитів, які збігаються з розвитком фаз ПД. Механізм м'язового скорочення пов'язаний із процесом входження Са2+ у міоплазму, зняттям тропонінової і тропоміозинової депресії, утворенням актоміозинових містків і гребних рухів, які супроводжуються скороченням міодита.

Насосна функція лімфангіона. Лімфатичні судини, ритмічно ско­рочуючись, спричинюють підвищення внутрішньосудинного тиску ,на 0,5—12 см вод. ст. Під дією цього тиску відкривається прокси­мальний клапан і лімфа переміщується у той відрізок лімфатичної -судини, який лежить вище. Наприкінці фазного скорочення і від­криття дистального клапана тиск швидко падає. На тиск лімфи в судині впливає рух сусідніх тканин (дихальні рухи, перистальтика кишок, скорочення м'язів тощо).

Координація роботи лімфангіонів. Типовою формою моторики ланцюжка лімфангіонів є послідовне (від дистального до проксимального відділу) їх скорочення. Окремі лімфангіони впливають один на одного. Це здійснюється трьома шляхами: 1) скорочую­чись, лімангіон розтягує ангіон, що лежить проксимально; 2) ско-рочення лімфангіона супроводжується засмоктуванням лгмфи дис­тальною ділянкою судини; 3) розтягнуті лімфангіони набувають попереднього стану за рахунок з'єднання з сусідніми лімфангіо-нами.

Регуляція лімфообігу. При нервовій регуляції великі лімфатич­ні судини загалом іннервуються симпатичним відділом нервової системи, волокна якої відходять від нервових сплетінь адвентицію кровоносних судин і черевних (для кишок) симпатичних нервів. Збудження симпатичних волокон супроводжується звуженням лім­фатичних судин, підвищенням їх тонусу, збільшенням лімфотоку. Стимуляція парасимпатичної нервової системи (закінчень блукаю­чого нерва) зумовлює як розслаблення, так і скорочення лімфа­тичних судин, тобто збільшення або зменшення лімфотоку.

Механізм гуморальної регуляції такий. Під впливом катехола-мінів, серотоніну, вазопресину скорочується лімфангіон, підвищує­ться внутрішньосудинний тиск, збільшується лімфотік. Під впли­вом ацетилхоліну, окситоцину зменшуються частота і амплітуда скорочень міоцитів, знижуються тиск лімфи і швидкість лімфо­току.

Виражений вплив на величину лімфотоку справляють Nа⁺, К⁺, Са²⁺. Так, Са²⁺ у малих концентраціях знижує швидкість лімфо­току, у великих — збільшує. К⁺ у малих концентраціях підвищує частоту фазних скорочень і швидкість лімфотоку, у великих — зу­мовлює тривале тонічне скорочення, зменшення швидкості лімфо­току. При зміні концентрації N3+ лімфотік дещо зменшується у зв'язку з порушенням співвідношення Nа⁺/Са²⁺. Гіпоксія супрово­джується спочатку зменшенням ритму і амплітуди скорочень, зни­женням швидкості лімфотоку, а через 30 хв зовсім припиняється скорочення і розвивається лімфостаз.