Хворий Ф. протягом 5 років страждає періодичною гноєтечею з правого вуха. Загострення процесу спостерігалось 1-2 рази на рік. Внаслідок консервативного лікування (туалет вуха, закапування 3% борного спирту, розчинів антибіотиків) через 1-2 тижні припинялись виділення з вуха і запальний процес у ньому, покращився слух.
Хворий знаходився на диспансерному обліку. Під час чергового обстеження оториноларингологом виявлено округлої форми перфорацію в задньо-верхньому квадранті натягнутої частини барабанної перетинки, яка граничить з pars flaccіda, незначну кількість виділень слизово-гнійного характеру.
При очищенні вуха за допомогою вати, намотаної на вушний зонд, хворий відчув легке запаморочення. Обмацуванням стінок надбарабанного простору кульковим зондом лікар визначив ділянки кістки, які не покриті слизовою оболонкою. Компресією і декомпресією повітря в зовнішньому слуховому проході він "викликав" фістульний симптом.
Акуметрія: слух на АД-ШМ=3м, РМ>10м. Поставлено діагноз: хронічний епімезотимпаніт, обмежений лабіринтит. Лікар переконав хворого в необхідності загальнопорожнинної операції. В ході хірургічного втручання при візуальному огляді (у тому числі під мікроскопом), зондуванні кульковим зондом, грануляцій, карієсу, холестеатоми не виявлено.
1. У чому полягає помилка лікаря?
2. Чим в подібному випадку можна пояснити наявність фістульного симптому (а,б)?
3. Що необхідно передбачити для того, щоб уникнути подібних помилок в діагностиці і лікуванні?