Травми носоглоткинайбільш небезпечними вважаються травми при яких ранящий снаряд проходить в сагітальній площині (травма спинного мозку); менш небезпечні травми шиї у фронтальній площині (характерні ураження крупних судин шиї, гортані, трахеї).
При пошкоджені м'язів м'якого піднебіння виникає обмеження його рухливості, розлади ковтання і мови. При ковтанні, що супроводжується сильним болем, харчові маси попадають в порожнину носа, мова пораненого стає гугнявою. При наявності набряку, інфільтрату, некрозу бокової стінки носоглотки в процес втягується слизова оболонка євстахієвих труб, внаслідок чого виникає гнійне запалення середнього вуха. Пошкодження судин слизової оболонки носоглотки викликає кровотечу в порожнину рота або через ніс назовні.
Вогнестрільні поранення носоглотки, як правило, бувають комбінованими, при яких домінуючими є симптоми пошкодження життєво важливих сусідніх анатомічних утворень.
При пораненні носоглотки, особливо небезпечно пошкодження парафарінгеального простору, багатого рихлою сполучною тканиною, серед якої проходять внутрішня сонна артерія, внутрішня яремна вена, язикоглотковий, блукаючий нерв, крилопіднебінне сплетіння. Настає загрозуюча життю кровотеча, розлад ковтання, попадання в гортань харчових мас, що в подальшому веде до аспіраційної пневмонії. Інфекція по рихлій сполучній тканині парафаренгіальноого простору розповсюджується вниз по судинному пучку, викликаючи глибоку флегмону шиї, передній медіастиніт, семптикопіемію.
Травма ротової частини глотки. Частіше всього такі поранення супроводжуються одночасним пошкодженням кісток лицьового черепа, шийних хребців, язика, шок і т. д. На перший план виступає небезпека поранення крупних судин парафаренгіального простору з усіма витікаючими звідси наслідками.
При пораненні ротової частини глотки окрім симптомів ускладнень, чітко виступають і прямі ознаки пошкодження глотки. Виникає сильний біль, який посилюється при ковтанні, порушується сам акт ковтання, прохідність харчового клубка стає не можливим, при найменшій спробі ковтання харчові маси попадають в дихальні шляхи, а при наскрізних пораненнях їжа випадає назовні, забруднюючи біляглоткову і навколостравохідну клітковину.
Травма гортанної частини глоткичасто буває комбінованою. Одночасно з глоткою пошкоджується гортань і шийний відділ стравоходу. В останньому випадку порушення акту ковтання ускладнюється неможливістю попадання харчового клубка в шлунок, затікання їжі в навколостравохідну клітковину, а звідти – в середостіння, і як результат цього – розвиток переднього і заднього медіастиніту.
При комбінованому пошкодженні гортані домінуючим симптомом буває утруднення дихання, асфіксія. У виникненні емфіземи шиї (якщо рана гортані сполучається з клітковиною) участь гортані не завжди обов'язкова, іноді при пораненні тільки глотки так званий „порожній” ковток обумовлює нагнітання повітря в підшкірну клітковину.
При пораненні гортанної частини глотки снаряд може пошкоджувати шийний симпатичний нерв і гілки блукаючого нерва. В таких випадках виникає синдром Горнера, хрипота, більш виражене утруднення ковтання.
Лікування. Перші засоби заключаються в боротьбі з шоком, кровотечею, ядухою, попередженням ранової інфекції.
Зупинка кровотечі виконується за допомогою перев'язки судин.
Особливу трудність представляє зупинка кровотеч з внутрішньої сонної артерії і внутрішньої яремної вени, пошкоджених не рівні носоглотки – поранень, що супроводжуються найбільшою смертністю. К.Л. Хилов (1954) рекомендує в таких випадках блокаду внутрішньої яремної вени і внутрішньої сонної артерії:
а) блокада внутрішньої яремної вени: розкриваються комірки сосокоподібного відростка, оголюється сигмовидний синус, стінки якого відшаровуються від кістки, в створену бухту вводиться тампон (з метою тиску на синус), який видаляється через 10 діб (після облітерації просвіту синуса);
б) блокада внутрішньої сонної артерії на ділянці її входу в піраміду скроневої кістки. Розріз шкіри по передньому краю грудино-ключично-соскоподібного м'яза у верхній його третині. Оголюють і розрізають паралельно горизонтальній гілці нижньої щелепи fascia coli superior. Тупо підходять під нижню щелепу, знаходять шилоподібний відросток і відшаровують м'язи, які відходять від нього (шилопід'язиковий, шило-глотковий, шило-язиковий); під м'язевим пучком відчувається пульсація внутрішньої сонної артерії. Утворену сліпу кишеню паратонзилярного простору і основи черепа дуже щільно тампонують. Тампон по відношенню до кісткового скелету має своєю опорою щилоподібний відросток і головку нижньої щелепи, позаду і зверху – основу черепа, спереду – криловидний відросток; по відношенню м'яких тканин: зсередини – мускулатуру глотки, знизу опора для тампона створюється накладанням глибокого шва на рану.
Різані поперечні рани глотки пошарово заливають (кетгутові шви на м'язи і слизову оболонку, шовк – на шкіру).
Вогнестрільні рани шиї лікують відкритим способом (враховуючи звивистість ранового каналу, запливи, неможливість хірургічної стерилізації – широкого висікання тканин з-за близькості судин, нервів) і лише зрідка накладують ситуаційні шви.
Важливе питання у відношенні харчування (носо-стравохідний зонд, гастростомія, клізми, парантеральне). Іноді поранення погано переносить тривале перебування зонда в роті чи носі. В таких випадках можна верхню частину його вивести через рану (звичайно при сукупних пошкодженнях глотки і стравоходу).
При наявності ретро- або парафарінгеального абсцесу розкривають його з боку глотки або зовнішнім доступом. При медіастинітах показана коларна медіастинотомія.
Для запобігання утворення пролежнів судинної стінки дренажі не слід розташовувати поблизу крупних судин.
Видалення сторонніх тіл при сліпих пораненнях глотки.
При локалізації кулі чи осколка в носоглотці або в підслизовій тканині їх видаляють ендофарінгеальним способом, перед цим відтягують м'яке піднебіння за Ундрицом (зав'язують катетери над верхньою губою).
При свіжих, не дуже глибоких, сліпих пораненях можна видаляти стороннє тіло за допомогою ортоскопічного прийому (мал. ). В раньовий канал вводять дзеркало Кілліана (внаслідок чого його можна оглянути на всій відстані) і видаляти стороннє тіло носовим корнцангом або щипцями. При глибокому заляганні сторонніх тіл доступ до них можливий шляхом поєднання ортоскопічних прийомів і зовнішнього хірургічного втручання (розкриття паратонзилярного простору).
З приводу видалення осколків існують різні точки зору. Одні видаляють кожне строннє тіло, інші прибігають до цього рідко В.І. Воячек (1946) індивіалізує кожний окремий випадок. Практично він рекомендує чотири комбінації:
1. легкий доступ і відсутність негативних наслідків – виконується екстракція в сприятливих умовах;
2. легкий доступ, але виражена реакція – видаляється при першій до цього можливості;
3.трудний доступ при відсутності всякої реакції – видаляється тільки при особливих приводах до цього;
4. трудний доступ, але при наявності неприємних відчуттів або загрозливих симптомів – видаляються з великою обережністю.