Місцеві ускладнення, які залежать від ізольованого поранення гортані і трахеї: нагноєння в рані, набряки, перихондрити, абсцеси, флегмони, медіастиніт, емфізема, аспіраційна пневмонія;
ускладнення місцевого і загального характеру, що виникають внаслідок комбінованих пошкоджень гортані і трахеї і поранень крупних судин, нервів, травних шляхів;
ускладнення загального характеру: шок, сепсис, правець, анаеробна інфекція.
Основні симптоми при ізольованих і комбінованих пораненнях гортані і трахеї:
- розлади дихання найбільш виражені при пораненні голосових складок і підскладкової області;
- зміна голосу також більш виражена при середній і підскладовій локалізації;
- емфізема підшкірної клітковини шиї і середостіння;
- розлади ковтання зв'язані з порушенням м'язевого тонусу, болем при рухах гортані і тиску на неї;
- зовнішні та внутрішні кровотечі при відповідному пораненні гортані;
- при закритому пошкодженні загальної сонної артерії може спостерігатися ослаблення пульсу скроневої артерії на боці ураження (тиск гематоми чи аневризми); при аневризмі зовнішньої сонної артерії переважають місцеві аускультативні явища, при аневризмі внутрішньої сонної артерії – вушні шуми.
Необхідно враховувати те, що поранення гортані і трахеї рідко бувають ізольованими, тому клінічний перебіг ускладнюється ще особливостями, характерними для пошкодження сусідніх органів.
Діагностика пошкоджень порожнистих органів шиї складається з даних анамнезу, оцінки суб'єктивних скарг і об'єктивного дослідження.
Об'єктивене дослідження включає в себе:
а) зовнішні методи – пальпація ураженої ділянки, визначення напрямку ранового каналу і виходу повітря з рани, кровохаркання, порушення голосової функції і ковтання, аускультація пошкоджених судин;
б) ендоскопію – непряма ларингоскопія, (у тому числі ретроградна), пряма ларингоскопія, фіброендоскопія. Невеликий діаметр оптичної труби фіброендоскопа, сильне освітлення і керований дистальний кінець з максимальним згином до 180 градусів дозволяє оглянути гортань, трахею, стравохід. У хворих з травмою лиця і нижньої щелепи ендоскоп водять через носовий хід або міжзубний проміжок.
в) Важливим, а часто і єдино можливим обстеженням хворих з пошкодженням гортані і трахеї є рентгенологічний спосіб: оглядова рентгенографія, (при необхідності з введенням металевого зонда в рану), рентгенографія з контрастуванням, фістулографія.
Лікуванняхворих з пошкодженням гортані і трахеї.
Першочергові заходи полягають в боротьбі з шоком, асфіксією, кровотечею, розладами ковтання (носостравохідний зонд, клізми, парантеральне годування, гастростомія).
Зупинку кровотечі з гортані краще проводити в рані, іноді перев'язка сонних артерій недостатня для зупинки кровотечі з гортані (вона може виникати з системи підключичної артерії – truncus thyreocervicalis).
При асфіксії виконується трахеотомія. При підшкірних розривах трахеї трахеостому необхідно робити на 1,5 – 2см нижче розриву.
При різковираженній емфіземі підшкірної клітковини голови, шиї, коли рівень її передньої поверхні стає вище підборіддя, товщина м'яких тканин при цьому (над гортанню і трахеєю) звичайно сягає 5 і більше см, а хворий в лежачому положені задихається трахеотомія виконується в напівсидячому положенні.
Розріз шкіри, клітковини, проводиться від рівня під'язикової кістки до рівня надгрудиної вирізки; відповідно інструментами розшаровуються (при необхідності розсікаються) мякі тканини до гортані і трахеї. Виконується трахеотомія, проводиться тимчасова інтубація трахеї широкою резиновою трубкою (поскільки трахеоканюляція не досягає трахеостоми). Рана навколо інтубаційної трубки щільно тампонується марлевими серветками.
У випадках підшкірних розривів гортані і трахеї закрите пошкодження переводиться у відкрите. Виконується трахеотомія, пошарово зашивається рана.
При розриві трахеї або відриві гортані від трахеї чи від під'язикової кістки потрібно накласти анастомоз на кінці роз'єднаних органів.
Ларингохіоїдопексіявиконується слідуючим чином: фіксують з певним натяжінням дві нитки ( по одній зправа і зліва). Верхній кінець нитки перекидають через під'язикову кістку на ділянці відходження її великих рожків; нижній кінець нитки за допомогою голки проводиться через тканини, що прикривають пластинки щитоподібного хряща. Після цього кінці ниток стягуються і зав'язуються вузлом. При цьому гортань підтягують з таким розрахунком, щоб відстань між верхнім краєм щитоподібного хряща і нижнім краєм під'язикової кістки відпловідала нормальній (1,5 -2см).
При відриві гортані від трахеї знаходять краї роз'єднаних органів накладають циркулярний шов, не проколюючи хрящів. Враховуючи тонкість тканин, які зшиваються, і можливість розходження країв рани, доцільно виконувати ларинготрахеопексію двома допоміжними (укріплюючими) швами товстим шовном. Укріплюючі шви слід проводити через міжкільцеві проміжки трахеї і з невеликим натяжінням прикріпляти кінці за нижні ріжки щитоподібного хряща.
При поперечному розриві трахеї після мобілізації кінців наклададується циркулярний шов.
При поперечному розриві гортані чи трахеї, окрім накладання анастомоза, показана ларинготрахеофісура або трахеофісура з утворенням постійної стоми .
При значному розтрощенні хрящового скелета гортані, особливо перснеподібного хряща, показана ларингофісура, репонування крупних відломків, висікання нежиттєздатних тканин, формування ларингостоми.
При порушенні цілостності глотки чи стравоходу краї рани з'єднанують пошарово кетгутовими швами і вводять носостравохідний зонд для харчування.
Первинне зшивання ран (з-за складності ходу ранового каналу, неможливості висікання оточуючих його тканин у зв'язку з близкістю крупних судин і нервів) не завжди доцільно.
В післяопераційному періоді проводять антибактеріальну, протизапальну, протинабрякову, симптоматичну терапію.