Державна політика в галузі охорони праці закріплена Законом (ст. 40) і базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
- комплексного розв’язання охорони праці га основі національних програм з цих питань з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;
- використання економічних методів управління з охорони праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
- забезпечення координаційної діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її безпеки.
Всі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на 4 групи:
До І групи норм відносяться вимоги щодо охорони праці при проектуванні виробничих об’єктів та засобів виробництва. Ст. 24 Закону забороняє будівництво виробничих об’єктів, впровадження нових технологій і засобів колективного та індивідуального захисту працюючих без попередньої експертизи (перевірки) проектної документації та її відповідності нормативним актам про охорону праці.
Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби та технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, і в стандартах, на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров’я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у встановленому порядку.
Забезпеченню безпеки праці під час роботи на підприємстві передбачає ІІ група норм (ст. 17, 18), порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють в межах підприємства; посадова особа здійснює контроль за дотриманням працівниками вимог щодо охорони праці, а працівник зобов’язаний знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці;
До ІІІ групи можна віднести норми, які регламентують видачу працівникам спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, змиваючи та знешкоджуючих засобів і забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням (ст. 9, 10).
Не менш важливе значення мають вимоги щодо обов’язкового медичного огляду працівників певних категорій (ст. 19), навчання працівників при прийнятті на роботу і в процесі роботи з питань охорони праці (ст. 20), а також фінансування заходів, що забезпечують відповідність умов праці нормативним вимогам та підвищенням існуючого рівня охорони праці на виробництві.
У ІV групі норм значної уваги надається органам державного нагляду і громадського контролю за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (ст. 44, 48), а також відповідальність за порушення законодавчих актів про охорону праці (ст. 49).