Першу утворює сімка головних країн: США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія і Канада. Їх лідерство визначається не тільки розмірами території і чисельністю населення, але і важливою роллю у світовій політиці та економіці, високим рівнем продуктивності праці, незаперечними успіхами в розвитку науки і техніки. Частина цих країн були метрополіями великих колоніальних імперій і отримали з них чималі прибутки. До числа цих країн, безумовно, можна віднести і Росію.
Другу групу (14 країн) утворюють невеликі за розміром європейські держави, що характеризуються високим рівнем соціально-економічного розвитку (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Греція, Ісландія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія). Вони нерідко виступають як сполучна ланка в економічних і політичних взаєминах між країнами першої групи. Окремі країни даної групи займають досить помітні позиції в світовій торгівлі й політиці.
У третю групу входять країни «переселенського капіталізму» (Австралія, Гонконг, Ізраїль, Південна Корея, Мальта, Нова Зеландія, Сінгапур, Словаччина, Тайвань).
Розвинені (індустріальні) країни об'єднує крім іншого те, що на відміну від інших держав світу вони уже вступили в новий етап техніко-економічного розвитку - постіндустріальний (інформаційний).
Постіндустріалізацією називається перехід від індустріального суспільства до постіндустріального (від індустріальної стадії суспільства до постіндустріальної). Основна частина історії людства припадає на традиційне (доіндустріальне) суспільство, для якого характерне переважання первинного сектора в економіці (сільське і лісове господарство, мисливство та рибальство), який до цих пір домінує в господарстві багатьох найменш розвинених країн. Процес активної індустріалізації, що почався в першій половині XIX ст. в країнах Заходу і поступово охопив більшість країн світу, призвів до того, що головним сектором індустріальної економіки став вторинний (промисловість, будівництво, електро-, газо-і водопостачання). Нарешті, з середини XX ст. в економіці спочатку розвинених, а потім і інших країн почалося швидке збільшення частки третинного сектору (послуг). Так, в Росії в третинному секторі працює понад 60% зайнятих, а чисельність зайнятих у вторинному секторі перестала зростати ще в 70-80-і рр., а потім стала скорочуватися.
Причому швидке зростання третинного сектору відбувається насамперед за рахунок галузей соціальної сфери. Спільним для цих галузей є те, що в порівнянні з іншими галузями сфери послуг (торгівля і громадське харчування, транспорт і зв'язок, фінанси, державне управління, оборона і безпека) вони більше орієнтовані на виробництво і розповсюдження знань та обслуговування людей, ніж на обслуговування галузей матеріального виробництва або на традиційні державні потреби.
У традиційному суспільстві головним економічним ресурсом були природні ресурси, насамперед сільськогосподарські угіддя (земля), і економічні відносини будувалися в основному навколо володіння землею та її обробки. В індустріальному суспільстві головним ресурсом став капітал, як в реальній формі, так і у фінансовій, і тому економічні відносини тут будуються на базі володіння і використання цього капіталу. В постіндустріальному суспільстві основними ресурсами стають знання та праця. Звідси величезна увага до виробництва та розповсюдження знань (науці, освіті, інформатики) і до носіїв цих знань (високоосвіченої, творчої і фізично здорової робочої сили)