Протягом майже всього XX ст. в більшості розвинених країн спостерігалася тенденція до зменшення майнової диференціації, тобто різниці в доходах фізичних осіб. Так, коефіцієнт Джині, що зменшується в міру скорочення нерівності в доходах до сплати податків, становив у Великобританії 0,43 в 1938 р. і коливався в межах 0,32-0,36 в післявоєнний час, у США - 0,51 в 1929 р., 0,47 в 1937 р. і коливався в межах 0,38-0,44 в повоєнний час.
Одночасно значно знизилися соціальні бар'єри між простими людьми, з одного боку, і багатими та знатними, з іншого. Причини скорочення соціальної диференціації приблизно такі. Основна маса населення в розвинених країнах радикально підвищила свої доходи і перетворилася на середній клас. Характерне для ліберальної економічної політики XIX ст. пасивне ставлення до соціальної сфери, що стало в умовах посилення соціальної конфронтації в кінці XIX - початку XX ст. просто небезпечним, в XX ст. змінилося державної соціальної політикою. Значно збільшилися держбюджети розвинених країн, вони стали складатися в своїй видатковій частині перш за все з витрат на соціальну сферу, а демократизація політичного життя зменшила соціальні бар'єри між людьми.
Соціально-економічні моделі наклали відбиток на соціальну диференціацію в різних країнах. Для американської моделі, з одного боку, характерна сильніша (а останні два десятиліття навіть зростаюча) майнова диференціація у зв'язку з високим рівнем індивідуалізму, а з іншого, вона пом'якшується традиційно невисокими соціальними бар'єрами. Для європейської моделі характерна менша майнова рівність, однак соціальні бар'єри в цих колишніх феодальних країнах зазвичай вищі. Невисока майнова диференціація в Японії (в 2000 р. коефіцієнт Джині склав 0,25) також супроводжується відчутними соціальними бар'єрами.