Більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки - країни, що розвиваються, або країни третього світу. Вони являють собою диференційовану (по економічному і соціальному розвитку) групу держав, що відрізняються своєрідністю історичного розвитку, соціально-економічною та політичною специфікою.
Група країн, що розвиваються у світовій економіці сформувалася переважно на базі колишніх колоній і напівколоній. У зв'язку з цим їм властиві: багатоукладність господарства, швидке зростання чисельності населення, мінерально-сировинна спеціалізація економіки і відповідно слабкий розвиток обробної промисловості, вузькість внутрішнього ринку, підпорядковане місце в системі світового господарства.
Саме це визначило соціально-економічну відсталість і залежне економічне становище цієї групи країн. Це країни наздоганяючого розвитку, їх стратегія розвитку спрямована на подолання розриву в рівнях соціально-економічного розвитку в порівнянні з розвиненими країнами.
Група країн, що розвиваються характеризується, в основному, низьким і середнім рівнем доходу:
• країни з низьким рівнем доходу - ВНП на душу населення 785 дол. і менше (34,4% країн);
• країни з середнім рівнем доходів - ВНП на душу населення від 786 до 9655 дол. (51,0%), з них:
а) країни з доходом нижче середнього - ВНП на душу населення від 786 до 3125 дол. (31,8%);
б) країни з доходом вище середнього - ВНП на душу населення від 3126 до 9655 дол. (19,2%);
• країни з високим рівнем доходу - ВНП на душу населення 9656 дол. і вище (14,6%).
Країнам, що розвиваються притаманні такі макроекономічні закономірності:
• низька внутрішня конкурентоспроможність кінцевих товарів національного виробництва, підвищена частка імпорту на ринках кінцевих товарів і, як наслідок, значний вплив коливань курсу іноземних валют на реальні доходи і рівень життя;
• деформована структура зовнішньоторговельного обороту з переважанням сировини та продукції невисокого ступеня обробки в експорті та високотехнологічної продукції в імпорті, внаслідок чого висока залежність від коливань цінової кон'юнктури на світових ринках;
• високий ступінь соціального розшарування як наслідок високої норми експлуатації при низькому накопиченні;
• убоге товарне забезпечення національної валюти, що викликає періодичні стрибки інфляції і, як наслідок, схильність до готівкових заощаджень в іноземній валюті;
• підвищена схильність до вивозу капіталу за кордон, обумовлена високими внутрішніми ризиками політичного і особливо кримінального походження, і низький рівень довгострокових іноземних інвестицій з тих же причин;
• відносно високий рівень бюджетного дефіциту, високий рівень зовнішньої заборгованості;
• низький рівень золотовалютних резервів, недостатній для самостійної підтримки керованого (або фіксованого) курсу національної валюти.
| За оцінками, співвідношення доходів 20% найбагатших людей (т.зв. «золотого мільярда») до доходів 20% найбідніших в світі становило 30:1 у 1960р., 60:1 в 1990р., 90:1 в 1999р. , 150:1 в 2010 р. За розрахунками деяких експертів, за півтора століття (з 1800 р. по 1950 р.) абсолютна величина розриву між розвиненими і країнами, що розвиваються збільшилася в 15,9 рази. Відносна ж його величина зросла з 1,4 до 7,1 раза, тобто в 5 разів. Настільки ж істотні відмінності в динаміці розриву абсолютних і відносних показників виявилися і в наступні десятиліття, коли економічне зростання країн, що розвиваються значно прискорилось. Вихідна абсолютна величина розриву між цими групами країн виявилася величезною, і це неминуче позначалося на подальшій її динаміці аж до початку XXI ст. |