Хоча розвинені країни споживають непропорційно велику кількість енергоносіїв та інших ресурсів, саме в країнах, що розвиваються в умовах екстенсивного розвитку переважає ресурсномісткий тип економічної динаміки і загострюються екологічні проблеми. Так, уже зараз від браку води страждають великі регіони, і в першу чергу Близький Схід, де нестача стала критичною вже на початку XXI століття. Ерозія грунту особливо гостро проявляється в Тропічній Африці і в ряді районів на північ від Сахари.
Ось чому зменшення, а тим більш якісне скорочення розриву між розвиненими і країнами, що розвиваються в економічному просторі (якщо воно взагалі можливо) вимагає повсюдного впровадження ресурсозберігаючих технологій.
Реальна ситуація, що склалася до початку XXI ст., суперечлива. По-перше, матеріальне становище більшості населення світу, що розвивається за останні десятиліття безсумнівно покращилось, тоді як умови життя його меншості (15-30%) погіршилися або не зазнали особливих змін. Це означає, що якщо один полюс сучасного людства утворює так званий золотий мільярд, то на іншому його полюсі знаходиться мільярд (а може бути, і 1,5 млрд.) знедолених, котрі протягом десятиліть залишаються, по суті, поза сучасної цивілізації. По-друге, більш високі, ніж в розвинених державах, темпи економічного зростання виявили країни, в різний час, включали від 30-40% (в 60-70-ті роки) до 80% (в 90-і роки) всього населення світу, що розвивається . Однак, незважаючи на обумовлене скорочення відносного відставання зазначених країн від розвиненої частини світу, дистанція, що відокремлює їх від держав з високими доходами, в абсолютному вимірі майже для всіх, в тому числі і для найбільш багатонаселених країн, продовжувала збільшуватися. Тим часом це лише одна, чисто економічна сторона досліджуваної проблеми. Якщо ж перейти до її людського виміру, то виявляються більш оптимістичні тенденції. Динаміка багатьох соціально-демографічних і структурних індикаторів показує, що розрив між розвиненими і майже всіма країнами, що розвиваються (зокрема й ті, де подушний ВВП знижувався) в його абсолютному вимірі, безсумнівно, скорочувався.
Таблиця 2.8. Країни, що розвиваються (2008 р.)
| Країни | ВВП на душу населення (тис.дол за ПКС) 2000 р. | ВВП на душу населення (тис.дол за ПКС) 2008 р. | ВВП | Населення | |
| млрд.дол. | % | млн.чол. | |||
| Країни, що розвиваються: | 4,07 | 3,2 | 17313,1 | 28,8 | 5395,76 |
| Латинська Америка | 7,34 | ||||
| Аргентина | 11,50 | 7,2 | 39,9 | ||
| Бразилія | 7,75 | 7,4 | |||
| Мексика | 8,50 | 106,3 | |||
| Північна Африка, Ближній та Середній Схід | 5,60 | ||||
| Туніс | 6,50 | 3,3 | 40,2 | 10,3 | |
| Туреччина | 6,50 | 9,3 | 729,4 | 69,7 | |
| Іран | 6,70 | 3,5 | 344,8 | ||
| Саудівська Аравія | 14,50 | 15,5 | 467,6 | 24,6 | |
| Кувейт | 22,75 | 38,4 | 158,1 | 3,4 | |
| ОАЕ | 20,00 | 44,1 | 163,3 | 4,8 | |
| Ірак | 2,5 | 3,2 | 90,9 | 30,4 | |
| Азия | 3,80 | ||||
| Сінгапур | 20,00 | 34,8 | 181,9 | 4,8 | |
| Тайвань | 18,75 | 26,1 | 392,5 | ||
| Південна Корея | 17,25 | 21,5 | 929,1 | 48,6 | |
| Малайзія | 8,65 | 7,0 | 194,9 | 27,3 | |
| Тайланд | 8,30 | 2,8 | 273,2 | 67,4 | |
| Індія | 2,50 | 1,1 | 1217,5 | 1190,4 | |
| Китай | 4,60 | 2,8 (3,54-2009) | 4401,6 | 1325,6 | |
| Індонезія | 3,00 | 2,0 | 514,4 | 227,8 | |
| Філіпіни | 4,40 | 1,9 | 166,9 | 90,3 | |
| Африка | 1,90 | ||||
| ПАР | 12,75 | 12,0 | 276,8 | 48,7 | |
| Габон | 6,15 | 7,2 | 14,4 | 1,45 | |
| Конго | 1,00 | 2,0 | 11,6 | 64,2 |
Стратегічні напрями розвитку країн, що розвиваються:
• подолання економічної та соціальної відсталості;
• досягнення економічного зростання;
• підвищення життєвого рівня населення;
• зміна позиції в світовому господарстві.
Причини відсталості країн, що розвиваються:
• колоніальне і залежне минуле,
• перенаселеність,
• низький рівень технології,
• багатоукладність економіки,
• специфіка етносоціополітичної структури,
• характер взаємин країн багатого «Півночі» з відсталим «Півднем».