Через бідність основної маси населення і слабкості приватного бізнесу податкова база бюджету невелика, хоча багато країн, що розвиваються намагаються її розширити за рахунок обкладання податками не тільки товарів, що ввозяться, але і вивезених товарів. В результаті в країнах з високими доходами на податки від зовнішньої торгівлі падає всього 1% всієї суми зібраних до бюджету центрального уряду податків, а в решті країн - 9%. Через це незначна (у порівнянні з розвиненими країнами) і вся дохідна частина бюджету, що суперечить з необхідністю значних державних витрат.
Виходом з цього протиріччя для багатьох країн третього світу став систематично великий дефіцит держбюджету - 4-6% ВВП в Індії, 1-5% в Бразилії в 1996-2007 рр. (бюджет центрального уряду). Хоча лібералізація економіки посилила ставлення до дефіциту держбюджету в останні роки, він все ще великий.
Таким чином, хоча в країнах, що розвиваються бюджети по відношенню до ВВП помітно менші, ніж у розвинених державах, розміри дефіциту держбюджету там не нижчі. У той же час природа цих дефіцитів багато в чому різна - в розвинених країнах вони породжені передусім величезними соціальними витратами, а в країнах, що розвиваються - насамперед низькою нормою валового заощадження.
Дефіцит держбюджету в країнах, що розвиваються, на відміну від більшості розвинених країн з їх великою кількістю національного капіталу, фінансується за рахунок зовнішніх позикових коштів. На початку поточного десятиліття вони переважали в джерелах погашення бюджетного дефіциту по всій групі країн з низькими і середніми доходами на душу населення. У результаті бюджетний дефіцит став потужним джерелом зростання зовнішнього боргу «третього світу».
Дефіцит держбюджету породжує велику інфляцію в країнах, що розвиваються (хоча і не є її єдиною причиною). В 1998-2007 рр. середньорічна інфляція склала на Близькому і Середньому Сході та в Латинській Америці близько 7%, в Африці південніше Сахари - 13%. У той же час і вона має тенденцію до скорочення.