Теорія перехідної економіки виділяє наступні сфери (основні напрями) системних реформ: лібералізація господарського життя, інституційна трансформація, формування нової галузевої структури та відкритої економіки, реформування соціальної сфери.
Лібералізація господарського життя означає зменшення ролі держави в господарському житті. Для цього вирішуються такі завдання:
• ліквідується тотальне директивне державне планування (тобто обов'язкове до виконання у всіх галузях і сферах економіки) і в результаті різко скорочується сфера його застосування (звичайно тільки в держсекторі), а загальнонаціональні плани і програми (якщо вони взагалі є) стають індикативними, тобто рекомендаційними;
• державне регулювання економіки здійснюється переважно економічними заходами, особливо фінансовими, насамперед через податки та бюджетні витрати, облікову ставку і валютний курс;
• ліквідується монополія держави в більшості сфер і галузей економіки. У країнах радикального переходу ця монополія ліквідується в переважній більшості галузей і сфер, в країнах еволюційного переходу - в більшості, із збереженням державної монополії у багатьох галузях важкої промисловості, інфраструктурі, кредитній та зовнішньоекономічній сфері;
• скасовується чи різко обмежується набір регульованих державою цін;
• проводиться політика демонополізації та заохочення конкуренції, в тому числі через регулювання природних монополій, заохочення малого бізнесу, поступове зняття обмежень для іноземних компаній .
Інституційна трансформація означає демонтаж старих і паралельне створення нових інститутів, тобто формальних і неформальних правил поведінки та організацій. Найбільш важливими з цих інститутів є:
• нове господарське законодавство, перш за все цивільний кодекс. Але не менш важливе дотримання цього законодавства, для чого потрібні сильні і незалежні державні інститути, особливо інститути примусу (прокуратура, суди, міліція);
• інститут приватної власності. Причому найбільш ефективний той приватний сектор, який спирається на власні, а не приватизовані ресурси. Досвід Китаю та країн ЦСЄ показує, що у приватизованих підприємств, особливо великих, більше проблем з господарюванням в ринковому середовищі, ніж у підприємств, створених з самого початку для роботи в цьому середовищі;
• інститут конкуренції, який, на думку ряду економістів, важливіший, ніж інститут приватної власності, тому що останній може навіть заважати економічному розвитку через монополії (прикладом може бути «Газпром» з невисокими темпами зростання видобутку газу при наявності його величезних запасів в Росії);
• етика господарювання в нових ринкових умовах, яка може сприяти новому господарському законодавству (прикладом може бути низька корумпованість і законослухняність в країнах Балтії) або, навпаки, заважати його виконання (прикладом може бути Росія).
Формування нової галузевої структури та відкритої економіки в умовах відміни або різкого обмеження директивного планування означає заохочення зростання галузей, орієнтованих на внутрішній і зовнішній платоспроможний попит, а також поступове згортання неефективних галузей.
Реформування соціальної сфери означає насамперед реформування пенсійної системи, систем обов'язкового медичного страхування, соціального забезпечення, освіти, житлово-комунального господарства. Орієнтиром при цьому є механізм соціальної сфери в розвинених ринкових економіках, де безкоштовні державні послуги поєднуються з ринковими.
Країни з перехідною економікою здійснюють системні реформи за всіма цими напрямками, однак методи і швидкість вирішення виникаючих при цьому задач у них суттєво відрізняються. Це пов'язано насамперед з тим, який з двох концепцій системних реформ вони дотримуються, точніше, в якому поєднанні вони застосовують елементи обох концепцій.