3.1. Особливості зовнішньоекономічних відносин держав стародавнього світу
3.2. Міжнародні економічні відносини епохи феодалізму
3.3. Колоніальний період формування міжнародних економічних відносин
3.4. Новий розвитку світогосподарських зв'язків
3.5. Міжнародні зв'язки у найновіший період
3.1. Особливості зовнішньоекономічних відносин держав стародавнього світу
Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм "міжнародної" торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництвА.
Вчені розрізняють два типи цивілізацій стародавнього світу:
1) східні цивілізації (Протоіндійська, Древньокитайська, Шумерська та Єгипетська);
2) античні цивілізації (Стародавня Греція, Стародавній Рим).
Стародавня епоха триває від середини 4 тисячоліття до н.е. по 5 століття н.е. і завершується падінням Римської імперії.
Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. В рабовласницьких цивілізаціях, які чклались в Египті, Месопотамії, Аравії, Сирії і Палестині в 4—3 тисячолітті до н. е., вже була міжнародна торгівля.
Міжнародна торгівля розвивалась у формі договірних торгових стосунків між державами, завдяки яким утворювалися постійні товаропотоки, а також у вигляді торгівлі з іноземними містами та варськими племенами, які не мали політичної влади або прав, потрібних для утворення торговельних зв'язків на договірній основі.
Провідною формою міждержавних економічних зв'язків в стародавніх цивілізаціях була зовнішня торгівля. Поступово формується два типи міждержавної торгівлі:
1) експортно-імпортна - експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави (полісу). Цей тип торгівлі набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин (і в цьому прояв спеціалізації суспільного поділу праці на рівні цивілізації), і імпортувала метал, металеві вироби, ліс та вироби та вироби з деревини.
2) транзитні типи зовнішньої торгівлі - в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи:
а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині країни (по дорозі);
б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).
Товари перевозилися в'ючними караванами, річковим транспортом ( по ріках Ніл, Євфрат, Тигр), по морю (Середземне море, Перська затока). До появи грошей мав місце безпосередній обмін товару на товар. Вовняні й лляні тканини й сировина для них, металеві й керамічні вироби, зерно, худоба, вироби з дорогоцінних металів і каменів — такий переважний товарний об’єкт торгівлі.
Розвиток міжнародних економічних відносин у давнину супроводжувався міжрегіональним рухом товарів й поза сферою торгівлі. Формою міжнародних економічних контактів є обмін дарунками між державними правителями різних країн. Це була своєрідна реклама продуктів (широко розповсюджених чи специфічних, притаманних ремісницькому виробництву лише даної країни), котрі можуть бути запропоновані на обмін. У той же час обмін дарунками відбивав технологічний рівень і обсяг виробництва у відповідних країнах, ступінь участі в міжнародній торгівлі.
Найважливішою особливістю формування міжнародних економічних відносин 4 і 3 тисячоліть до н. е. є переважання зовнішньої торгівлі над внутрішньою. Метою виробництва давніх суспільств було не створення прибутку, а самовідтворення кожного господарства. Вихід товарної продукції був обмежений, оскільки розвиток товарного виробництва обернено пропорційно залежав від ступеня самодостатності окремих господарств. Панування натурального господарства обумовлювало незначну місткість товарного ринку всередині країни.
Біблія містить ряд згадок про міжнародну торгівлю на Близькому Сході в кінці 2 і на початку 1 тисячоліття до н. е. У середині II тисячоліття до н. е. посилюються економічні контакти різних країн Близького Сходу та Східного Середземномор'я. Для міждержавних відносин того часу характерна боротьба Вавілону, Єгипту, Хеттської держави, Ассірії за приєднання до своєї споконвічної території прилеглих чужих земель і за створення «територіальних царств». На початку І тисячоліття до н. е. відбувається стрімке економічне піднесення держав, засноване на використовуванні заліза, інтенсивному розвитку сухопутної та морської торгівлі, заселенні сприятливих для життя людини територій. Міжнародна торгівля у І тисячолітті до н. е. переходить від старої експортно-імпортної системи до більш доходної транзитної.
Антична Греція й Рим
Грецька цивілізація класичного періоду (VI-IV вв. до н.е.) у ряді галузей економіки й культури з'явилася базисом для розвитку Європи в дохристиянську й християнську епохи. Греція складалася з багатьох міст-держав, між якими велася торгівля. Дуже рано виявилися явища спеціалізації міст на ремісничім виробництві окремих товарів, що сприяло росту продуктивності праці й розширювало можливості торгівлі між ними. Грецькі купці відігравали провідну роль у торгівлі в середземноморському й чорноморському басейнах. У зв'язку з карбуванням монет багатьма державами великий розвиток одержав міняльну справу, з якого розвивалися зачатки банківської справи (внески, позички, переклади грошей). В епоху еллінізму грецька культура, включаючи торгівлю й фінанси, поширювалася на великі території в Азії й Африці.
В архаїчний період формувалися античні поліси — міста-держави. Поліс як колектив громадян володів правом верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі. Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабезпечення), що виступала економічною основою свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими, засудження прагнення до прибутку тощо.
В історії розвитку Стародавньої Греції виокремились два види полісів:
1) аграрний, з абсолютним переважанням сільського господарства, слабким розвитком торгівлі і ремесел, товарно-грошових відносин, з великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);
2) торгово-ремісничий, з великою часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, запровадження рабської праці у виробництво, з демократичним ладом (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи та ін.).
Одним з факторів поширення зовнішньоекономічної дїяльності наприкінці І тисячоліття до н. е. було політичне об'єднання Середземномор'я під владою Риму. На перших етапах розвитку Стародавнього Риму вироби італійських ремісників не могли конкурувати з продукцією майстрів еллінських держав, з грецькими товарами. Тому римські товари вивозилися головним чином у західні провінції Галлію та Іберію, а зі Східного Середземномор'я римляни, навпаки, одержували різноманітні вироби грецького ремесла, вино, олію, пшеницю, предмети розкоші.
II ст. н. е. вважається «золотим віком» Римської імперії. В цей час найвищого розвитку сягають і торгові відносини поміж римською метрополією й провінціями; визначилося районування римської торгівлі. Головним постачальником продукції була Сірія, Єгипет. В епоху пізньої Римської імперії відбувається поступове уповільнення жвавих колись торгових та інших економічних зв'язків. Загальний економічний занепад і зменшення матеріальних ресурсів господарств, натуралізація виробництва, спустошення обширних просторів імперії варварськими племенами, спричинене так званим великим переселенням народів (IV ст. н. е.), й інші процеси, характерні для періоду кризи рабовласницького способу виробництва, скорочували можливості міжнародної торгівлі.
За стародавніх часів утверджується державна регламентація господарського життя в цілому і міжнародної торгівлі зокрема. Державницький вплив на зовнішню торгівлю здійснювався через інститут "тамкару".
Тамкару - це службова особа або торговельний агент палацу чи храму. Як правило тамкару були наділені відповідними повноваженнями: контролювати зовнішню торгівлю, виконувати функції митаря, а також обов'язки збирача натуральних податей і контролера за грошовими надходженнями (пізніше) на користь палацу чи храму. Тамкару не просто залежав безпосередньо від правителя відповідного рівня - він був представником цього правителя як носія ознак державності.
Досить поширеним у Стародавні часи був інститут кару (переважно в Західній Азії). Кару - це община факторій, об'єднання, яке виступало посередником у міждержавному обміні, але статус його був значно вищий, ніж факторій (які теж були посередниками в міждержавній торгівлі). На відміну від факторій, які повністю залежали від держави, кару мали власний статут і регулювали свої відносини з торговельними сторонами, спираючись на цей юридичний статут. Кару були менш залежними від правителя, а відтак і від держави. Часто їх діяльність не підлягала контролю з боку держави. Нерідко кару об'єднували купців даної країни чи даної території і характером їх взаємовідносин в межах кару була взаємопідтримка і взаємодопомога.
Для міжнародних економічних відносин стародавності була характерна також міграція робочої сили — переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу. Передусім це насильне переселення кваліфікованих ремісників, які володіли технологією виготовлення товарів, що мали попит, але не вироблялися в даній країні. Втім міграція робочої сили зовсім не обов'язково мала примусовий характер, а могла бути наслідком пошуку сприятливих економічних і культурних умов.
Таким чином, ще за стародавніх часів почали складатися і набули розвитку численні технічні елементи та організаційні форми міжнародних економічних відносин. Проте це ніякою мірою не дає підстав ототожнювати стародавні та сучасні міжнародні економічні відносини. Сутність та зміст конкретних економічних відносин різних епох товарного виробництва визначаються всією системою виробничих відносин, на яких грунтуються суспільства, а тому є глибоко відмінними. Товарне виробництво не стало загальною формою економічного руху стародавніх суспільств та й не могло ним стати внаслідок низького рівня розвитку продуктивних сил і переважання самодостатнього натурального господарства, особистої залежності безпосередніх виробників, великої значущості стосунків влади та примушення в організації економічних процесів. Натуральне господарство породжувало товарну економіку як свій придаток і робило її явищем якщо не випадковим, то підпорядкованим виробництву додаткового продукту у надрах натурального господарства. В силу цього міжнародні економічні відносини були досить усталені, але недостатньо значущі для існування стародавнього світу.