В період феодальної роздробленності (приблизно V—XIII ст.) міжнародна торгівля була цілком обмеженою, оскільки перехід до феодалізму в різних країнах Азії та Європи не був одночасним. Продуктивні сили розвивалися нерівномірно, нерівномірно визрівали й відповідні їм виробничі відносини.
Раніше, ніж в інших країнах, феодальні відносини виникли і почали розвиватися в Китаї — одному з найдавніших осередків людської цивілізації. В Індії, в країнах Передньої Азії, у Північній Африці та Європі зміна рабовласницького способу виробництва відбулася між III та VII ст. н. е., отже, саме цей період можна вважати початком феодальної доби у всесвітньо-історичному масштабі.
Період раннього феодалізму відзначався досить низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Повсюдно панувало натуральне господарство, за якого виробництво було спрямоване головним чином на задоволення потреб самого виробника, його родини та потреб феодала. До процесу обміну якщо й залучалася, то лише незначна частка продуктів виробництва.
І все ж продуктивні сили феодального суспільства поволі зростали. Із зростанням продуктивних сил посилився суспільний поділ праці. Це привело до відокремлення ремесла від сільського господарства, що у свою чергу сприяло виникненню міст як центрів ремесел та торгівлі.
Основними розподільчими відносинами в середні віки є рента. Відомі три форми ренти: відробіткова (панщина) — найбільш архаїчна і найменш ефективна форма, в основі якої — перерозподіл живої праці, передбачає сильний ступінь особистої залежності селянина від власника землі; продуктова (оброк), заснована на перерозподілі натурального продукту; грошова — найбільш прогресивна форма, що допускає відносно слабку особисту залежність, заснована на перерозподілі доходу.
Між містами започатковуються ринкові взаємини, з одного міста до іншого надходять нові засоби праці, що незабаром приводить до перерозподілу виробництва між окремими містами.
Типовою формою феодальної торгівлі був ярмарок, куди звозилися товари з різних міст та країн. На ярмарках купці з інших міст почувалися вільно, оскільки для них торгівля не регламентувалася, а навпаки, створювався певний пільговий режим. Щоправда, торговці мусили платити феодалам, на землі яких влаштовувалися ярмарки. Однак ярмаркове право надавало купцям істотних пільг. На ярмарках заборонялося забирати товари у боржників, переслідувати купців за дії, скоєні в інших містах. Купець на ярмарку не був зобов'язаний відповідати за свої борги та злочини своїх компаньйонів. На ярмарках була вироблена особлива система судочинства.
Вже у XI—XII ст. ярмарки набули значного поширення у Франції, Італії, Англії та інших країнах. На них проводилася оптова торгівля товарами, що користувалися великим попитом: вовною, шкірою, сукном, лляними тканинами, металами та виробами з них, зерном. Великі ярмарки відігравали значну роль у розвитку зовнішньої торгівлі. Наприклад, у Північно-Східній Франції вони діяли фактично цілорічно. У Шампані (Труа, Провен, Ланьє-на-Марні) зустрічалися купці з багатьох країн. Італійські купці, переважно венеціанські та генуезькі, привозили на шампанські ярмарки дорогі східні товари — шовки, бавовняні тканини, ювелірні вироби та інші предмети розкоші, а також прянощі. Німецькі купці торгували там лляними тканинами, фламандські та флорентійські — сукном, купці з Чехії — сукном, шкірами, металевими виробами, з Англії — вовною, залізом.
У міру зростання виробництва, поглиблення поділу праці та поширення товарно-грошових відносин зовнішня торгівля знову пожвавлюється. Основним напрямом міжнародної торгівлі цього періоду можна вважати торгівлю між європейськими країнами та Сходом. Активну посередницьку роль у ній відіграли до XI ст. арабські та візантійські купці. Великими торговельними центрами стають Венеція, Генуя та деякі інші міста.
Західноєвропейські країні підтримували контакти зі Сходом. Торгівля їх мала назву Левантійської торгівлі і здійснювалась значною мірою через Великий шовковий шлях. Левантійська торгівля мала транзитний, посередницький характер, і саме він призвів до занепаду торгівлі на Великому шовковому шляху, оскільки посередниками намагалися виступати купці з Туреччини, інших арабських країн які диктували і свої ціни і порядок торгів.
Західноєвропейські міста вели торгівлю в межах так званого Ганзейського союзу. Це було досить велике об'єднання, які представляли міста в басейні Північного і Балтійського морів. За умовами Ганзейського союзу, для купців створювалися в країнах, де вони торгували, торговельні факторії, купцям надавалися різного привілеї, була організована охорона торгових експедицій. Ганзейський союз відстоював інтереси купців перед засиллям феодалів.
Із зростанням товарно-грошових відносин у феодальному суспільстві розвивається лихварський капітал. Грошові позики надавалися лихварями феодалам, а також ремісникам та селянам.
Розвиток товарно-грошових відносин у Європі в XI— XV ст. привів до виникнення банків та поширення кредитних операцій, що в свою чергу сприяло розвиткові зовнішньоторговельних відносин. Перші банки виникли у містах Північної Італії (у Ломбардії). Тому слово «ломбардець» у середні віки було синонімом понять «банкір» та «лихвар». Пізніше установи, що надавали позики під заставу речей, почали називати ломбардами.
Зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі привело до розвитку грошового обігу, вдосконалення справи карбування монет. Однак середньовічна торгівля, незважаючи на її значний розвиток, мала все ж таки обмежений характер. Вона існувала за умов панування натурального виробництва, феодальної роздробленості. Також розвиткові торгівлі перешкоджав поганий стан доріг. По-друге, кожне земельне володіння було обгороджене численними митними заставами, де з купців правили значні торговельні мита. Мита та всілякого роду збори стягувалися з купців також під час переїзду мостів, переправи річок бродом, переїзду річкою через володіння феодала. По-третє, торгівля була вельми небезпечною справою, хоча й приносила великі прибутки. Рятуючись від грабіжників, купці досить часто об'єднувалися у каравани, уникали певних районів.
З XIII-XIV ст. у найбільш розвинених регіонах починається становлення капіталістичних відносин, що також різко збільшує значення міжнародних економічних відносин.