Позитивні сторони:
- отримання дешевої робочої сили для шкідливою і важкої роботи;
- підвищення конкурентоспроможності товарів за рахунок зниження витрат виробництва;
- кваліфікована робоча сила несе з собою знання, досвід, навички;
- економія витрат на освіту та профпідготовку;
- нащадки іммігрантів працюю більш сумлінно, а значить платять більше податків.
Негативні сторони:
- збільшення безробіття;
- зниження рівня заробітної плати;
- соціальна напруженість і міжнаціональні ворожнечі.
Світова спільнота загалом виграє від вільного переміщення робочої сили між країнами, оскільки відбувається перерозподіл робочої сили на ринку досконалої конкуренції: під впливом попиту і пропозиції робоча сила мігрує туди, де вона здатна зробити більший внесок у світове виробництво.
На державні фінанси міграція робочої сили впливає за такими напрямами:
1) мігранти перестають сплачувати податки на батьківщині, проте вимушені платити їх у країні, що приймає;
2) емігранти вивільняють державний бюджет батьківщини від відповідної частки витрат на суспільні блага та трансфертні платежі (наприклад, національна оборона, освіта, охорона здоров'я, допомоги з безробіття, стипендії тощо);
3) іммігранти у країні, що приймає, "підключаються" до нового набору суспільних благ та набувають нових прав у частині трансфертних платежів;
4) емігранти, як правило, переводять частину грошових засобів родинам і друзям на батьківщині, що часто утворює суттєве джерело валютних надходжень для країни еміграції.
Прийнято вважати, що в країні еміграції втрати від недоотримання податків перевищують економію, що виникає в результаті скорочення витрат на суспільні блага і трансферти у зв'язку з від'їздом мігрантів (це пов'язано з тим, що витрати держави на чисті суспільні блага не залежать від чисельності населення, яке користується цими благами, тоді як сума податкових надходжень суворо корелюється з кількістю платників податку).
Для деяких країн, однак, вигідно відпускати своїх громадян для роботи за кордоном, причиною чого є потік переказів, що надходять від мігрантів на батьківщину. Так, працюючі за кордоном громадяни Пакистану приносять у 5 разів більше валюти, ніж країна отримує від експорту товарів і послуг; у Ємені в деякі роки валютні перекази емігрантів були в 30 разів більші за надходження від зовнішньої торгівлі; у Єгипті перекази емігрантів оцінюються приблизно в 3 млрд. дол. США, тоді як доходи від туризму — лише 600 млн. дол. США.
Впродовж останніх років абсолютні обсяги переказів міжнародних мігрантів світу зросли від 132 млрд. дол. у 2000 р. до приблизно 414 млрд. дол. у 2009 р. Топ країнами-одержувачами міжнародних трансфертів є Індія, Китай, Мексика, Філіппіни, Польща. Більше 316 млрд. дол. грошових переказів було здійснено до країн, що розвиваються (76% від загальної суми переказів).
Загалом, баланс співвідношення виграшу та втрат на практиці найчастіше складається на користь країни, що приймає, часто спростовуючи суспільну думку про збитковість прийому іммігрантів (фінансові засоби, освіта та кваліфікація іммігрантів перетворюють їх у важливе джерело економічного зростання країни, що приймає).