Державна міграційна політика - це цілеспрямована діяльність держави з регулювання процесів експорту та імпорту робочої сили в дану країну або з неї.
Основні методи регулювання ММРС:
1. Адміністративно-правові методи:
а) заходи національного законодавства, що визначають юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів у даній країні;
б) дію національних служб імміграції;
в) заходи міжурядових угод регулювання ММРС.
2. Економічні методи:
а) здійснення вербування іноземних робітників:
- надання роботи;
- більш високий рівень зарплати;
- надання житла, поліпшення житлових умов;
- отримання кваліфікації та освіти;
- медичне обслуговування;
б) залучення до вербування іммігрантів приватних посередників;
в) видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном.
Три рівні регулювання ММРС:
1. Національний - сукупність заходів окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні:
- Міністерство закордонних справ (видача віз);
- Міністерство юстиції;
- Міністерство праці та соціальної політики (видача дозволів на роботу);
- Національні міграційні служби (видача дозволів на в'їзд в країну і на час перебування в країні).
2. Міжнародний - система заходів з регулювання ММРС в регіонах світового співтовариства
2.1. Міжнародна організація праці - це міжнародна урядова організація створена в 1919 р., яка з 1946 р. є спеціалізованою інституцією ООН), діє у таких сферах міграції робочої сили:
- регламентація робочого часу;
- регламентація набору робочої сили;
- боротьба з безробіттям;
- забезпечення нормальних умов життя і роботи емігрантів;
- реформування питань соцстраху та соцзабезпечення;
- організація професійно-технічного навчання.
2.2. Міжнародна організація міграції є міжнародною міжурядовою організацією, заснованою під час конференції у м. Брюсселі 5 грудня 1951 року, діє у таких сферах міграції робочої сили:
- розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків;
- надання допомоги в питаннях організації міграції;
- розвиток технічного співробітництва в області міграції;
- запобігання "відпливу умів" і рееміграції;
- надання експертних послуг з питань ММРС.
В даний час чимале число глобальних установ та організацій (насамперед, в рамках ООН), а також регіональних угруповань продовжують займатися проблемами, пов'язаними з міграцією населення і трудових ресурсів. Так, Комісія ООН з народонаселення має фонд, частина котрого використовується на субсидування національних програм в області міграціїції населення. Діяльність Міжнародної організації праці (МОП) передбачає в якості однієї зі своїх цілей регулювання міжкраїнної міграції населення. У документах ЮНЕСКО є положення, спрямовані на поліпшення освіти трудящих-мігрантів і членів їх сімей. Зростає роль Міжнародної організації з міграції (МОМ), метою якої є забезпечення впорядкованої і планової міжкраїнної міграції, її організація, обмін досвідом та інформацією з цих питань.
Як відомо, основоположні документи міжнародних організацій мають велике значення стосовно національного законодавства, оскільки при формуванні національної політики в області трудової міграції між країнами повинні бути враховані норми міжнародних конвенцій. Так, країни-імпортери трудових ресурсів, постійно відчувають потреби у залученні робочої сили, свою імміграційну політику основують насамперед на заходах регулювання чисельності та якісного складу трудящих-мігрантів, а в якості інструменту регулювання використовується показник імміграційної квоти, який щороку розраховується і затверджується в країні-імпортері. При визначенні квоти враховуються потреби країни в іноземній робочій силі і по окремих категоріям населення (статево-віковими групами, освіти і т. п.), а також стан національних ринків праці та житла, політична та соціальна ситуація в країні-імпортері.
Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (МОП) цілі еміграційної політики країн-експортерів полягають у тому, що еміграція робочої сили повинна сприяти скороченню безробіття, надходження валютних коштів від трудящих-емігрантів, які використовуються для збалансованості експортно-імпортних операцій; емігрантам за кордоном повинен бути забезпечений відповідний життєвий рівень; вимога повернення на батьківщину емігрантів поєднується з придбанням ними в зарубіжних країнах професії та освіти.
3. Інтеграційний - заходи з регулювання ММРС в рамках інтеграційного об'єднання:
- надання безвізового пересування населенню в рамках інтеграційного об'єднання;
- створення спільних інформаційних систем з міграції робочої сили в рамках інтеграційного об'єднання;
- прийняття спільних заходів по боротьбі з нелегальною міграцією;
- прийняття спільних технічних заходів контролю над емігрантами.
В ЄС прийнята "Хартія основних соціальних прав робітників ЄС" (підписана 9 грудня 1989 р.), в розділі 1 визначено, що " Кожний працівник Європейського Співтовариства має право на
свободу пересування по всій території Співтовариства за умови обмежень, виправданих громадським порядком, громадською безпекою або громадським здоров'ям " (стаття 1) , "свобода пересування дає можливість будь-якому працівникові здійснювати у Співтоваристві будь-яку діяльність за будь-якою професією відповідно до принципів рівного ставлення щодо прийняття на роботу, умов праці і соціального захисту в країні перебування" (стаття 2). Таким чином, в цьому документі декларується, що створення єдиного екомічного простору підкріплюється його соціальним забезпеченням.
Державна міграційна політика поділяється на 2 види: еміграційну та імміграційну, кожна з яких має свої цілі і завдання.