1 регіон міграції. В Західній Європі тільки в країнах ЄС налічується 13 млн. мігрантів і членів їх сімей. Основну частину іммігрантів приймають такі західноєвропейські країни, як Німеччина, Франція, Англія, а також Бельгія, Нідерланди, Швеція і Швейцарія. Так, у ФРН налічується 4630 тис. іноземців, у Франції - близько 4 млн. переважно вихідців з Північної Африки, в Бельгії - близько 1 млн. іспанців та італійців. У пропорційному відношенні більш усього іноземців у Люксембургу -44% населення, у Латвії – 18%, на Кіпру і в Естонії – по 16%, в Іспанії – 12%, в Ірландії – 11%, в Австрії – 10%. Менше за 1% іноземців мешкає у Польщі, Румунії, Болгарії та Словаччині. Це можна пояснити недостатнім рівнем соціально – економічного розвитку цих країн. Лідерами серед країн -« постачальників» іноземців до країн ЄС є Туреччина (2,4 млн. людей), Марокко (1,8 млн. людей) і Албанія (1 млн. людей). Україна не входить навіть у десятку – офіційно наших співвітчизників у ЄС близько 600 тис. людей.
2 регіон міграції. В регіоні Близького Сходу нафтовидобувні країни також притягують на промисловість величезну кількість людей з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також з Греції, Туреччини, Італії.
До початку 90-х рр. тут працювало більше 4,5 млн. іноземців, в той час як число місцевих робітників склало тільки 2 млн. чоловік. Частка іммігрантів у загальній чисельності робочої сили окремих країн дуже значна.
Так, в Об'єднаних Арабських Еміратах вона складає 97%,
Кувейті - 86,5%, Саудівської Аравії - 40%, тобто переважну або більшу частину всієї промислової робочої сили.
Особливу групу мігрантів на Близькому Сході складають євреї. За період з 1989 по 1994 р. з країн СНД до Ізраїлю виїхали понад 500 тис. осіб. Причини втечі євреїв з країн колишнього комуністичного регіону є наступні: повернення на етнічну батьківщину, відхід від політичної невизначеності і економічних труднощів, бажання возз'єднатися з родичами і з релігійних мотивів.
3 регіон міграції - США. Трудові ресурси цієї країни історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Іноземці і зараз складають близько 5% робочої сили країни. Повоєнна імміграція в Сполучені Штати складалася з декількох етапів. Перший представляв потужний європейський потік, коли в США з країн Західної Європи в'їхали 6,6 млн. чоловік. Другий почався в 1965 р., коли був прийнятий закон, який створив сприятливі умови для вихідців з Азії та Латинської Америки. З 1993 р. веде свій відлік третій етап, коли віддається перевага емігрантам з Європи - Ірландії, Італії, Польщі, а також з Аргентини. Означена переорієнтація призведе до того, що до початку третього тисячоліття США можуть стати країною, де білі виявляться в меншості в результаті прогнозованої високої народжуваності кольорового населення.
4 регіон міграції. Наступний міжнародний регіон міграції сформувався в Австралії. У цій країні трудяться 200 тис. іноземних робітників. Австралія, як і США, орієнтована на асиміляцію іммігрантів. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У відповідністю з нею в країну в першу чергу приймаються іммігранти, які вкладали інвестиції в її економіку.
5 регіон міграції. П'ятим центром трудової міграції є країни Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР) – Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань, Пакистан. Наприклад, традиційно до Японії прибували корейці, але останнім часом з'явилися й іранці, які виконують чорну роботу. У той же час Японія може вивозити робочу силу високої кваліфікації, яка супроводжує її прямі інвестиції в країни АТР. Цей тип міграції називають транзитною професійною міграцією.
6 регіон міграції. В Латинській Америці складається шостий центр тяжіння робочої сили, де іммігрантів приймають в основному Аргентина і Венесуела. Загальне число мігрантів сягає 3 млн. чоловік, більшість яких складають латиноамериканці. Але Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Чилі та Парагвай субсидують спеціальні програми по залученню східноєвропейців, у тому числі вихідців з колишнього СРСР. Вони гостро потребують нафтовиків, інженерів-хіміків, фермерів.
7 регіон міграції. Існує й африканський центр. За приблизними оцінкикам межнародна міграція в Африці становить 2 млн. чоловік. Багатші африканські країни приймають некваліфіванних працівників із сусідніх країн. ПАР зацікавлена в притоці фахівців з колишніх країн СРСР, але на постійне місце проживання.
На 2010 рік у світі налічується 214 млн. мігрантів. Незважаючи на це, відсоткове співвідношення кількості мігрантів до загальної кількості населення Землі залишається відносно стабільним і зростає на 0,2 % (від 2,9% до 3,1 %) за останнє десятиріччя. Проте, відсоток мігрантів в країні значно варіює: Катар (87 відсотків), Об'єднані Арабські Емірати (70 відсотків), Йорданія (46 відсотків), Сінгапур (41 відсотка), і Саудівська Аравія (28 відсотків). Щодо міграційних процесів серед регіонів світу, то їхні обсяги й відносна частка до загального обсягу населення світу доволі неоднорідні (табл. 7.1).
Таблиця 7.1 . Кількість мігрантів по регіонах світу та їх частка по відношеннюдо населення світу (2010 р.)
| Регіон | Мігранти (млн. чол.) | Частка мігрантів від населення світу (%) |
| Європа | 69,8 | 9,5 |
| Азія | 61,3 | 1,5 |
| Північна Америка | 14,2 | |
| Африка | 19,3 | 1,9 |
| Латинська Америка | 7,5 | 1,3 |
| Океанія | 6,0 | 16,8 |
Джерело: Trends in Total Migrant Stock: Ukraine [Електронний ресурс] / United Nations. ─ Режим доступу: http://esa.un.org/migration.
Об'єднані нації оприлюднили інформацію щодо найбільших країн-реципієнтів міжнародних мігрантів в 2010 р., де Україна входить в десятку лідерів (табл. 7.2).
Таблиця 7.2. Топ країн - реципієнтів міжнародних мігрантів за 2010 р.
| Країна | Кількість міжнародних мігрантів (млн. чол.) |
| Сполучені Штати Америки | 42,8 |
| Російська Федерація | 12,3 |
| Німеччина | 10,8 |
| Саудівська Аравія | 7,3 |
| Канада | 7,2 |
| Франція | 6,7 |
| Об’єднане Королівство | 6,5 |
| Іспанія | 6,4 |
| Індія | 5,4 |
| Україна | 5,3 |
За наявними офіційними даними, найбільшим у світі за обсягами міграції є міграційний коридор Мексика → США: на 2010 р. кількість мігрантів на цьому напрямку склала 11,6 млн. чол. Далі йдуть напрямки міграції в країнах колишнього СРСР: Росія → Україна і Україна → Росія, потім - Бангладеш → Індія; на цих напрямках велика кількість корінних жителів виявилися мігрантами, не за рахунок зміни місця проживання, а в результаті встановлення нових державних кордонів.
Таблиця 7.3. Найбільші світові міграційні коридори
| Місце | Міграційний коридор | млн. чол. |
| Мексика → США | 11,6 | |
| Росія → Україна | 3,7 | |
| Україна → Росія | 3,6 | |
| Бангладеш → Індія | 3,3 | |
| Туреччина → Німеччина | 2,7 | |
| Казахстан → Росія | 2,6 | |
| Росія → Казахстан | 2,2 | |
| КНР → Гонконг | 2,2 | |
| Індія → ОАЕ | 2,2 | |
| КНР → США | 1,7 | |
| Філіппіни → США | 1,7 | |
| Афганістан → Іран | 1,7 | |
| Індія → США | 1,7 | |
| Пуерто-Ріко → США | 1,7 | |
| Західний берег ріки Йордан → Сирія | 1,5 | |
| Індія → Саудівська Аравія | 1,5 | |
| Індонезія → Малайзія | 1,4 | |
| Буркіна-Фасо → Кот-д'Івуар | 1,3 | |
| Велика Британія → Австралія | 1,2 | |
| В'єтнам → США | 1,2 | |
| Пакистан → Індія | 1,2 | |
| Сальвадор → США | 1,1 | |
| Малайзія → Сингапур | 1,1 | |
| Індія → Бангладеш | 1,1 | |
| Південна Корея → США | 1,1 | |
| Пакистан → Саудівська Аравія | ||
| Єгипет → Саудівська Аравія | ||
| Куба → США | ||
| Білорусь → Росія | ||
| Узбекистан → Росія | 0,9 |