Інша форма міжнародного поділу праці - міжнародне кооперування виробництва. Його об'єктивну основу складають зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і створення стійких продуктивних зв'язків між самостійним підприємствами незалежно від того, чи протікає цей процес всередині країни чи на міжнародній арені.
Міжнародне кооперування виробництва (МКВ) (international cooperation of labor) - заснований на міжнародному поділі праці стійкий обмін між країнами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю.
Все більш повне і послідовне виокремлення із загального виробництва на підприємстві окремих стадій технологічного процесу, випуск складових частин кінцевого продукту і передача їх «частковим» підприємствам означають істотний прогрес в розподілі праці в промисловості. Це сприяє прискоренню коопераційних процесів.
У розвиток виробничого кооперування внесла свою лепту науково-технічна революція, доповнивши його таким важливим елементом, як наука.
Як певна система відносин, виробнича кооперація характеризується сферою (галуззю) діяльності і методом співробітництва.
Міжнародна кооперація виробництва в його розвинених формах охоплює різні сфери співробітництва, в рамках якого вирішуються багато проблем. Так, виробничо-технологічне співробітництво включає наступні питання:
• передача ліцензій та використання власності;
• розробка та узгодження проектно-конструкторської документації з технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізації підприємств, що задіяні в кооперції;
• вдосконалення управління виробництвом, стандартизація, уніфікація, сертифікація та розподіл виробничих програм.
Для налагодження коопераційних зв'язків потрібно виконати ряд кроків:
• розробка і здійснення спільних програм реалізується в двох основних формах - підрядному виробничому кооперуванні та спільному виробництві;
• підрядне виробниче кооперування, в свою чергу, передбачає виконання певної роботи замовника відповідно до укладеної між двома сторонами підрядної угоди. Така угода передбачає терміни, обсяги, якість виконання робіт та інші умови;
• договірна спеціалізація передбачає розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування. Тим самим сторони прагнуть усунути або мінімізувати дублювання виробництва і виключити пряму конкуренцію між собою на ринку.
Таким чином, широке поширення міжнародної спеціалізації та міжнародної кооперації як форм виробничих відносин обумовлено стабільністю і довгостроковістю зв'язків між партнерами, що допомагає партнерам заощадити витрати на виробництво та обіг, тобто знизити собівартість своєї продукції.
Зниження витрат виробництва призводить до підвищення конкурентоспроможності товару, фірми, країни на світових ринках, а це, в свою чергу, робить міжнародний поділ праці необхідним елементом розвитку сучасних міжнародних економічних відносин.
Історично і логічно виокремились три типи міжнародного поділу праці.
Загальний МПП - за сферами виробництва і галузям народного господарства (галузева спеціалізація). Звідси випливає поділ країн-експортерів на індустріальні, сировинні, аграрні і т.д.
Частковий МПП - спеціалізація на окремих видах готової продукції та послуг (предметна спеціалізація).
Одиничний МПП - спеціалізація на виготовленні окремих деталей, вузлів, їх компонентів, на стадіях технологічного процесу (технологічна спеціалізація). Це найбільш складний, але і перспективний тип спеціалізації, бо він в зростаючій мірі визначає взаємодію національних економік в цілому, окремих корпорацій і фірм.
Одиничний і частковий МПП здійснюється, головним чином, в рамках єдиних корпорацій, котрі діють в різних країнах, тобто в рамках транснаціональних корпорацій.
Таким чином, участь у міжнародному поділі праці дає країнам додатковий економічний ефект, дозволяючи повніше і з найменшими витратами задовольняти свої потреби.
Сутність міжнародного поділу праці проявляється в динамічному єдності двох процесів виробництва - його роз'єднання і об'єднання. Єдиний виробничий процес не може не роз'єднуватися на відносно самостійні, відокремлені один від одного фази, не концентруватися по окремих стадіях виробництва на певній території, в окремих країнах. Разом з тим це одночасно й об'єднання відокремлених виробництв і територіально-виробничих комплексів, встановлення взаємодії між країнами, які беруть участь в системі МПП. Роз'єднуючу сторону МПП прийнято позначати як міжнародну спеціалізацію виробництва, а об'єднуючу - як кооперування виробництва.
Суб'єкти світової економіки:
- національні економіки;
- транснаціональні корпорації;
- інтеграційні економічні об'єднання;
- міжнародні економічні організації;
Національні економіки - це головні елементи світової економічної системи, оскільки володіють суверенним і невід'ємним правом на своє національне багатство, у тому числі на природні ресурси, а також правом самостійного і незалежного управління господарською діяльністю у відповідних країнах. Не маючи ознак національного суверенітету, ніякі компоненти світової економіки не можуть вважатися дійсними, реальними частинами (підсистемами) світової економічної системи. Основні агрегатні показники розвитку світової економіки розраховуються насамперед у прив'язці до національних господарств (наприклад, обсяг ВВП, обсяги експорту та імпорту і т. д.).
Транснаціональні корпорації (ТНК) - великі міжнародні господарські комплекси, дислоковані одночасно в декількох країнах, об'єднані акціонерною власністю і єдиною, хоч і децентралізованою, стратегією. Обсяги виробництва найбільших ТНК вже сьогодні перевищують обсяги національного виробництва деяких країн світу, що дозволяє стверджувати про їх домінуючу роль у світовій економіці. Однак, як не велика економічна міць ТНК, їх не можна ставити в один ряд з економіками окремих країн.
Транснаціональні корпорації за формою, і по суті повинні визнавати пріоритет держав як джерел вироблення і встановлення «правил гри» і стандартів конкуренції на світовому рівні. При цьому не має значення, про який ринок йде мова - внутрішній чи зовнішній. Тільки при такому обмеженні ТНК можуть бути визнані складовим елементом світової економіки (слідом за національними економіками).
Наступний складовий елемент світової економіки - інтеграційні економічні об'єднання. Їх кількість в даний час вимірюється десятками. Найбільш значущими і впливовими регіональними економічними угрупованнями є Європейське Співтовариство, Північноамериканська угода про вільну торгівлю, Асоціація держав Південно-Східної Азії. Всі учасники таких об'єднаннь погоджуються або передати частину своїх суверенних повноважень відповідного наднаціональному органу (таких країн одиниці), або співпрацювати з ним в проведенні національної економічної політики, тим самим обмежуючи свої повноваження для ефективного вирішення суперечливих питань (таких країн більшість). Необхідно при цьому відзначити, що і в тому, і в іншому випадках за національними урядами, що представляють ті чи інші економічні системи, зберігається право «вето» («останнього слова»).
Ще одним елементом, що формує світову економіку, стали міжнародні економічні організації. Розвиток світової економічної системи в післявоєнний період довів необхідність створення міжнародних структур, що забезпечують багатостороннє регулювання всієї системи міжнародних економічних відносин. Поява міжнародних організацій, які вирішують подібні завдання, не тільки стало передумовою ефективного розвитку міжнародних економічних відносин, а й стало, як свідчить практика, інтегральною частиною світової економічної системи в цілому.
До основних міжнародних економічних організацій, що здійснюють аналіз, моніторинг і регулювання конкретних секторів світової економіки, відносяться:
- Організація об'єднаних націй (ООН)
- Міжнародний валютний фонд (МВФ);
- Світовий банк (СБ);
- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);
- Світова організація торгівлі (СОТ);
- Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР);
- Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);
- Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО);
- Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР);
- Міжнародна організація праці (МОП) та ін.
Таблиця 1.2. Динаміка кількості країн та розподіл колоніальних володінь світу
| Країни в світовій економіці | Колоніальні володіння (1900 р.) | Розподіл колоніальних володінь (% від загальної світу) |
| 1850 р. – 44 країни 1938 р – 60 країн 1975 р. – 151 країна 2007р. – 207 країн | Азія – 56,6% Африка – 90,4% Америка – 27,2% Австралія – 100% | Великобританія– 24,6% Франція- 8,3% Німеччина – 2% Бельгія – 1,8% Португалія – 1,6% США – 1,5% Нідерланди – 1,5% Італія – 0,4% Данія – 0,1% Іспанія – 0,1% |
1.3. Показники економічного розвитку: система національних рахунків
Система національних рахунків (СНР) – це сукупність міжнародновизнаних правил обліку економічної діяльності, що відображають всі основні макроекономічні зв'язки, включаючи взаємодію національної і міжнародної економіки.
СНР для більшості країн світу є засобом для складання макроекономічної звітності, аналізу поточної економічної ситуації в країні і розробки прогнозів економічного розвитку.
Характеристики СНР:
- СНР застосована для будь-якої країни сучасного світу незалежно від рівня її соціально-економічного розвитку;
- СНР зв'язує різні типи економічної діяльності за визначений проміжок часу;
- СНР використовується на різних рівнях агрегування: на рівні інституціональної одиниці (суб'єктів господарської діяльності), групи інституціональних одиниць (галузей) чи економіки в цілому;
- СНР забезпечує міжнародну порівнянність економічної інформації, оскільки заснована на міжнародно узгоджених визначеннях і правилах звітності.
СНР заснована на моделі загальної рівноваги (МЗР). Вихідним пунктом МЗР є рівність обсягів пропозиції товарів і послуг, з одного боку, і попиту на них – з іншої.
| Виробництво | = | Споживання |
| Виробництво усередині країни + Імпорт | = | Попит (споживання домашніх господарств, підприємств, уряду) + Інвестиції (капіталовкладення) + Експорт |
| Вирв/кр + Ім | = | П + Інв + Екс |
Національний доход – НД – сукупний доход в економіці, отриманий резидентами від використання факторів виробництва (праці, капіталу, робочої сили, технології)
НД = Відсоток на капітал + Рента на землю + Доход працівників
НД = ДО% + РД + ДР
Чистий внутрішній продукт – ЧВП – національний доход, збільшений на суму непрямих податків.
ЧВП = НД + Непрямі податки (ПДВ, акциз, мито)
ЧВП = НД + Нп
Валовий внутрішній продукт – ВВП – ринкова вартість товарів і послуг, створених усередині географічних границь країни
ВВП = ЧВП + Амортизація основного капіталу