Алфавіт мови програмування — це набір символів, які можуть бути використані під час складання програми.
Алфавіт мови програмування включає:
• латинські літери (великі і малі);
• арабські цифри (0 . . .9);
• символи кирилиці;
• математичні символи (+ - * / > < =);
• розділові символи ( . , : ; [] {} () ‘ _ );
• комбінації символів (складені символи) – (:= >=<= <>).
У мові програмування можна використовувати слова, які поділяються на такі групи:
1) зарезервовані (службові) слова мають наперед визначене призначення і використовуються для формування структури програми, здійснення описів, позначення операцій, формування керівних конструкцій (указівок).
2) ідентифікатори — імена величин, які утворює користувач. Це послідовність латинських літер, цифр і знака підкреслення, яка розпочинається з латинської літери. Існують різні обмеження на довжину ідентифікаторів. Так, у мові Паскаль максимальна довжина ідентифікатора становить 127 символів;
3) стандартні імена використовуються як iмeна для стандартних (передбачених авторами мови програмування) типів даних, констант, підпрограм (зокрема, стандартних математичних функцій). Ідентифікатори користувача є іменами тих програмних об’єктів (констант, змінних, підпрограм тощо), які створює сам користувач. Службові слова та ідентифікатори користувача не повинні збігатися.
Отже, мова програмування дуже подібна до нашої мови. Як і в будь-якій, у мові програмування є літери, цифри, розділові знаки. Літери можуть об’єднуватися в слова. В українській мові слова поділяються на іменники, прикметники, дієслова тощо, а в мові програмування слова поділяються на зарезервовані, ідентифікатори та стандартні імена. У свою чергу слова можуть об’єднуватися в текст. Тому зараз ми спробуємо об’єднати слова в єдиний текст, який назвемо програмою. Будь-яка програма має певну структуру.
Лекція 10