У даному роздiлi контракту фiксується:
· базисна умова поставки;
· валюта цiни;
· рiвень та спосiб фiксацiї цiни товару;
· чи включенi у цiну вартiсть тари, упаковки, маркірування;
· загальна сума контракту.
Характеристика базисних умов поставки та проблеми їх вибору розглядаються у темах 1, 3.
Валюта цiни – це валюта, у якiй зафiксована цiна товару у контрактi. Специфiка вибору валюти цiни у зовнiшнiй торгiвлi держав, які вийшли із карбованцевої зони (України, зокрема), випливає з факту неконвертованості нацiональної валюти, у зв'язку з чим у розрахунках ними використовуються вiльно конвертована валюта (ВКВ), а також спецiальнi мiжнароднi та регiональнi валютнi одиницi – SDR та EUR (SDR Special Drawing Rights – Спецiальнi права запозичення; EUR – євро - валютна одиниця 15 країн ЄС). СДР використовується для безготiвкових мiжнародних розрахункiв шляхом запису на спецiальних рахунках країн у Мiжнародному валютному фондi (МВФ). Вартiсть цих мiжнародних валют становить загальна середня вартiсть валют, якi входять до так званого "валютного кошика". Для СДР "валютний кошик" складають долар США, марка ФРН, французький франк, англiйський фунт стерлiнгiв, японська iєна. Для ЕКЮ "валютний кошик" становить валюти країн, що входять до Європейського Союзу.
Теоретично валютою цiни товару може бути будь-яка ВКВ. Але на практицi в iмпортних контрактах при купiвлi продукцiї у розвинених країнах, валюта яких є конвертованою, цiни, як правило, встановлюються у нацiональнiй валютi цих країн. Тут необхiдно пам'ятати, що режим конверсiї валют постiйно змiнюється. Інформацiя про це публiкується у виданнях МВФ. При iмпортi з країн, що розвиваються, якi мають замкненi валюти, цiни фiксуються у ВКВ iз 5-6 валют основних промислово розвинених країн, це долари США, євро, швейцарськi франки, англiйськi фунти стерлiнгiв, японськi iєни. Серед них провідне мiсце посiдає долар США, потiм йдуть євро та англiйський фунт стерлiнгiв.
Визначення валюти цiни є важливою умовою контракту. Справа у тому, що валюти не рiвноцiннi за своєю якістю: є сильнi, стiйкi валюти зi стабiльною купiвельною спроможнiстю, малозмiнюванi у часi за своїм змiстом, та слабкi валюти, курс яких нестабiльний. Тому вiд вибору валюти цiни залежить ризик валютних втрат, тобто можливiсть не отримати еквiвалент вартостi, передбачений у момент пропозицiї цiни та пiдписання контракту.
Так, експортери повиннi прагнути фiксувати цiни товарiв у ВКВ, курс яких стабiльний або має тенденцiю до пiдвищення. Це забезпечить одержання бiльшої суми валюти платежу. Оскiльки iнтереси iмпортерiв та експортерiв протилежнi, то в iнтересах iмпортера фiксувати цiни товарiв у валютi, яка має тенденцiю до знецiнення. У цьому випадку iмпортер зможе розрахуватися за товар тiєю ж кiлькiстю, але знецiнених грошових одиниць. Наприклад, нехай українське пiдприємство продає у Західну Європу товар, цiна якого становить 100 000 дол. США. Курс долара США становить 1,1000 євро за долар США на момент укладення угоди; на момент платежу вiн становить 1,1200. Ця угода буде вигiднішою українському партнеровi, оскільки європейський партнер йому бiльше заплатить: якби платiж здiйснювався у момент укладання угоди, то європейський партнер заплатив би 110 000 євро, але на момент платежу курс валюти цiни пiднявся i вiн має заплатити вже 120 000 євро.
Через цi обставини, якщо цiна iмпортного контракту буде встановлена у сильнiй валютi, імпортеру для компенсації втрат слiд вимагати вiд експортера зробити знижку з цiни або ж поступку за iншими умовами контракту. В експортному ж контрактi, якщо цiна встановлена згідно з iнтересами iмпортера, тобто у слабкiй валютi, продавцю слiд пiдвищити цiну товару.
Для практичної реалiзацiї викладених вище iнтересiв необхiдно встановити, де сильна валюта, а де слабка. Вiдносно точно це може бути зроблено для поточних розрахункiв, коли платежi здiйснюються протягом року, тому що саме на такий перiод прогнози руху валютних курсiв найімовiрніші. Проблема виникає при значному розривi мiж часом розрахунку цiни i пiдписанням контракту та строком закiнчення розрахункiв, тобто при продажу у кредит. Тут коливання курсу валют можуть бути значними, а ймовiрнiсть довгострокових прогнозiв невисока. У такому випадку використовуються спецiальнi методи страхування валютних втрат. Вони розглядаються у роздiлi "Умови платежу".
У торгiвлi готовими виробами валюта цiни є предметом угоди мiж продавцем та покупцем; у торгiвлi сировиною та продуктами харчування застосовуються типовi умови, якi містять послідовність визначення цiн, платежiв та розрахункову документацiю.
Рiвень цiни товару – це основне питання зовнiшньоторгової угоди. Контрактна цiна має базуватися на рiвні свiтової цiни. Практично свiтовi цiни – це експортнi цiни основних постачальникiв даного товару та iмпортнi цiни у найважливiших центрах iмпорту цього товару. Це цiни, за якими здiйснюються значнi експортно-iмпортнi операцiї, якi достатньо повно характеризують стан торгiвлi даним товаром. Наприклад, на пшеницю та алюмiнiй свiтовими цiнами є експортнi цiни Канади; на пиломатерiали – експортнi цiни Швецiї; на каучук – цiни Сінгапурської бiржi; на хутро – цiни С.-Петербурзького та Лондонського аукцiонiв; на чай – цiни аукцiонiв у Калькуттi, Коломбо та Лондонi. Якщо по сировинних товарах свiтову цiну визначають основнi країни-постачальники, то вiдносно готових виробiв та обладнання головну роль вiдiграють провiднi фiрми, що випускають та експортують певнi типи та види виробiв.
Визначення свiтової цiни для конкретного товару є важким завданням, що пов'язано з чинниками, якi впливають на цiни, постiйними коливаннями цiн i рiзноманiтними знижками та надбавками, що застосовуються продавцями вiдповiдно до ринкової кон'юнктури. Крiм того, навiть цiни аналогiчних товарiв змiнюються залежно вiд сорту, якостi, комплектацiї тощо.