Серед причин гострого ларингіту на перше місце виступають респіраторні віруси. Як самостійне захворювання ГЛ частіше всього розвивається внаслідок активізації флори сапрофітуючої в гортані. Бактеріальна (в першу чергу кокова) флора може бути причиною ГКЛ самостійно або в поєднані з респіраторними вірусами.
Загальний стан організму страждає мало. Температура тіла в нормі, або підвищується до субфебрильних цифр, супроводжується відчуттям паління, сухості, лоскотання, сторонього тіла в гортані, частим нестерпним судомним кашлем. Голос втомлюється, стає хриплим іноді виникає афонія. Сухий кашель змінюється на вологий з значним виділенням спочатку слизового, а потім слизово-гнійного мокротиння.
Слизова оболонка гіперемійована, набухла, голосові складки рожеві, або яскраво червоні, потовщені. В просвіті гортані в’язкий секрет у вигляді слизово-гнійних тяжів. Під час фонації може спостерігатися неповне змикання голосових зв’язок. В деяких випадках виникає утруднене дихання в результаті набряку слизових оболонок і накопичення слизово-гнійних кірок. Геморагічний ларингіт частіше
всього зустрічається при інфекційних захворюваннях (грип, скарлатина, сепсис).
Гортана ангіна.
Гостре запалення лімфаденоїдної тканини гортані розташованої в гортаних шлуночках, грушовидних синусах, черпаконадгортаних складках, міжчерпаковатому просторі, в окремих фолікулах. В процес втягується також слизова оболонка (набряк, інфільтрація).
Захворювання викликається коковою флорою. Відіграють роль ГРВІ, переохолодження організма.
Загальний стан хворого в більшості випадків страждає мало, температура тіла частіше підвищена (37,5 – 38* С), може супроводжуватись пітливістю, Хворі скаржаться на біль при ковтані, в області шиї при обертах голови. Голос міняється незначно, стеноз гортані розвивається рідко.
Ларингоскопія: гіперемія і інфільтрація слизової оболонки в місцях локалізації лімфаденоїдної тканини гортані, нерідко буває з однієї сторони або на обмеженій ділянці, іноді спостерігається набряк який супроводжується утрудненим диханням.
Пальпація області гортані може бути болючою, можливо також виявити збільшені, різко болючі лімфатичні вузли (звичайно з одного боку).
Гортану ангіну необхідно диференціювати з дифтерією, бешихою гортані, гострим інфільтративним ларингітом.
Набряк гортані– один з проявів різних патологічних процесів запальної або незапальної природи (захворювання нирок, сердцево-судиної системи, печінки та інших органів), він розвивається в тканинах богатих в підслизовому шарі (особливо в підскладковому відділі) пухкою клітковиною.
Запальний процес при ларингітах, звичайно, локалізується в поверхневих шарах слизової оболонки, а в її більш глибоких шарах і в міжм’язовій сполучній тканині супроводжується значним накопиченням серозно-фібрінозного ексудату з домішками елементів крові, які сприяють утвореню так званого запального набряку гортані.
В гортані в підслизових шарах зустрічається і незапальний набряк, в цих випадках процес супроводжується трансудатом, без будь-яких запальних проявів.
Незапальний набряк гортані спостерігається при загальному гідропсі організму, наприклад, при різковираженому асциті, у ви падках застою при різних формах серцевої недостатності, захворюваннях печінки, гострому та хронічному нефриті.
При захворюваннях нирок іноді спостерігається ізольований набряк гортані (мал.2) без проявів загального гідропса організму. Сюда можна віднести і ангіоневротичні набряки гортані при яких відсутні будь-які місцеві або загальні захворювання. Виникає цей набряк раптово, ідентично хворобі Квінке – гострому обмеженому набряку шкіри.
Запальний набряк гортані рідко буває самостійним захворюванням. Найбільш частими його причинами являються травми, опіки, запальні процеси в області шиї, перехондрити, гострі та хронічні запалення мигдаликів, інфекційні хвороби (кір, скарлатина).
Рідко спостерігаються первинні генуїні набряки гортані при яких неможливо встановити їх причину і які можуть розглядатися як ідіопатичні набряки.
Набряк гортані має характерну ларингоскопічну картину: різко припухла ділянка слизової оболонки гортані має м’яку консистенцію, волого-блискучий вигляд, легко просвічує. Відносно швидке виникнення, збільшення в об’ємі а також швидке зникнення припухлості є характерними ознаками набряку.
Несправжній круп (підскладковий ларингіт).
Захворювання зустрічається у дітей 2-5 років які страждають діатезом, схильні до ларингоспазмів. Анатомічною передумовою його розвитку є вузькість просвіту гортані, наявність великої кількості пухкої клітковини в підскладковому відділі гортані. Можливо деяку роль у цьому відношенні відіграють анатомічні утворення з якими вона межує (голосовий м’яз, верхній край перснеподібного хряща, передня комісура де слизова оболонка щільно зростається з щитопід’язиковою складкою.
Під час ларингоскопії спостерігається (зверху вниз) три пари складок : вестибулярні, справжі голосові, набряклі в підскладковому просторі.
Під час нападу дитину необхідно взяти на руки, надавши їй вертикальне положення, до ніг приставити грілки (42 – 45*С), провести інгаляції сумішью гідрокортизону і галазоліну, гірчичник на груди, в середину ввести антигістаміні препарати.
Сам по собі несправжній круп небезпеки для здоров’я не викликає. Напад іноді проходить без лікування при вертикальному положені хворого.
Небезпекою являється нерозпізнана дифтерія і не своєчасне введення протидифтерійної сироватки.
Дифтерія гортані, трахеї і бронхів.
Обструкція нижніх дихальних шляхів може розвиватися при дифтерії. В її патогенезі має значення набряк, фібрінозні плівки і рефлекторний спазм м’язів гортані.
Дифтерійний круп в залежності від розповсюдження процесу поділяється за класифікацією С.Н. Розанова (1944) на: локалізований (дифтерія гортані), розповсюджений А (дифтерія гортані і трахеї) і розповсюджений Б або нисхідний (дифтерія гортані, трахеї і бронхів).
При стенотичній стадії появляються і прогресивно наростають втяжіння податливих місць грудної клітки при вдиху і напруження допоміжної мускулатури. Посилюється інтоксикація і гіпоксія. Тривалість цієї стадії від декількох годин до 2-3 днів.
В кінці стенотичної стадії настає передасфіктична фаза, розвиток якої є показом до хірургічного лікування крупа.
Симптоми передасфіктичної фази : періодичні напади різкого занепокоєння, ціаноз, посилення пітливості, глибокі втяжіння податливих місць грудної клітки, послаблене дихання, пароксизмальна тахікардія, випадіння пульсової хвилі на вдиху (через 3-7 ударів). Якщо в цей момент дитині не надати допомоги (інтубація, трахеотомія) настає асфіктична стадія. Кисневе голодування втомлює дитину, моментами вона заспокоюється, стає сонливою і адинамічною, з’являється гіпотонія м’язів. За рахунок поверхневого дихання більш слабким стає стенотичний шум і втяжіння податливих місць грудної клтки, тони серця послаблені, більш часті. Мінімальна тривалість асфіктичного періоду – декілька хвилин. Ціаноз змінюється різкою блідістю, дихання зупиняється і через тривалі проміжки часу з’являються поодинокі вдихи. Зупинці серця передує брадикардія.
Про нисхідний круп свідчать симптоми швидко-прогресуючої дихальної недостатності, виражена блідість, акроціаноз, часте поверхневе дихання.
Різке втяжіння ніжреберій і епігастральної ділянки на відміну від більш виражених втягнень яремної ямки, над – і підключичних просторів при локалізованому крупі. Відкашлюються плівки і зліпки трахеї і бронхів. Летальність при нисхідному крупі дуже висока.
Темпи розвитку крупа залежить від віку і сроків діагностики. Вони тим швидші, чим більш молодого віку дитина. Пізня діагностика дифтерії сприяє розвитку нисхідного крупа. Дифтерійний круп у дорослих, як правило розвивається при комбінованих формах, поєднання з токсичною дифтерією ротоглотки, сприяє більш швидкому розповсюдженню процесу в дихальних шляхах.
Розпізнається дифтерійний круп у дорослих частіше всього, коли розвиваються напади асфіксії.
Хондроперихондрит гортані.
Захворювання пов’язано з проникненням мікрофлори в охрястя або хрящ. На місці ураження охрястя з’являється обмежена ділянка запалення, в подальшому в процес втягується і хрящ. В наслідок запалення може з’явитись некроз хрящової тканини після якого утворюється рубець, деформація хряща, стеноз гортані.
Перехондрит в залежності від характеру травми може бути внутрішнім при уражені перихондрія з боку просвіту гортані і зовнішнім з боку зовнішньої поверхні гортані.
При гнійному перехондриті відшаровується охрястя, в наслідок чого порушується живлення хряща, він розсмоктується або некротизується, утворюються нориці і секвестри, які виділяються через них.
Інша форма захворювання - склерозуюча. Інфільтрація не переходить в нагноєння, розвиваються грануляції з наступним рубцюванням.
В діагностиці захворювання помагає рентгенологічне дослідження гортані при якому виявляються потовщенні тіні мяких тканин а також зміна малюнку нормального окостеніння хрящів.
Перебіг, як правило тривалий, може продовжуватись, декілька місяців або років.
Флегмонозний ларингіт–інфільтративно-гнійне запалення підслизового шару, м’язевого і зв’язкового апаратів, охрястя і хрящів гортані.
Флегмона гортані є найбільш важким гнійним ураженням підслизового шару гортані.
При бактеріологічному досліджені находять стрептокок, стафілокок, пневмокок окремо, або в їх комбінації. В окремих випадках флегмони гортані описаний фузосіпринярний симбіоз як збудник інфекції. Інфільтрат при флегмоні гортані може мати переважно фібрінозний або гнійний характер. В одних випадках переважає нагноєння, в інших розпад тканин. Нагноєння може розповсюдитись вздовж трахеї і стравоходу.
Причинами захворювання можуть бути паратонзиліт, паратонзилярний абсцес, гортана ангіна, абсцес корення язика, травми гортані (зовнішні і внутрішні), дифтерія гортані, сепсис.
Запальний процес в гортані проявляється інфільтрацією і накопиченням гнійного ексудату в місцях з добре розвинутим підслизовим шаром, поступово набуваючи розлитого характеру. У зв’язку з вищесказаним виділяють інфільтративну і абсцедуючу форми.
При високій вірулентності мікрофлори і зниженні опірності організму гнійний процес може розповсюдитись на охрястя і по міжтканиним щілинам досягати середостіння.
Хронічний ларингіт
Хронічний ларингіт і трахеїт майже завжди є однією з ланок хронічного катару верхніх дихальних шляхів.
За характером змін в гортані виділяють хронічний, гіпертрофічний і атрофічний ларингіт.
Гіпертрофічні потовщення в одних випадках розташовані рівномірно по всій гортані і ведуть до дифузного потовщення слизової оболонки, в інших – до обмежених потовщень.
Виражене потовщення сосочкового шару з ороговінням поверхневих шарів епітелію носить назву пахідермії. Це потовщення розташоване переважно на місцях, покритих плескатим епітелієм на задній стінці гортані, голосових складках, в меншій мірі на надгортанику. При ларингоскопії пахідермія має вигляд соскоподібних потовщень або нерівномірних зубчастих підвищень.
На задній стінці гортані утворюються товсті нарости і складки з епідермальним покровом. В області голосових відростків, які піддаються постійному тиску, під час фонаторного замикання голосової щілини утворюються потовщення епітелію у вигляді овальних бляшок, краї яких під час росту припіднімаються і вони нагадують чашечки, на яких під впливом насихаючого слизу, утворюються різної глибини виразки, які при фонації і кашлю викликають хриплий голос і відчуття болю.
Вузлики співаків. По суті це теж пахідермічні розростання слизової оболонки у вигляді невеликих круглих або трикутної форми вузликів, на межі передньої і середньої третини справжніх голосових зв’язок. Складаються вони з ороговіваючого епітелію і сполучної тканини. Зустрічаються у співаків, людей які тривалий час користуються голосовим апаратом. При фонації вузлики прилягають один до одного, мішають повному змиканню зв’язок. За анатомічною будовою вони являють собою фібріноїдно-гіалінову тканину.
Атрофічний ларингіт зустрічається одночасно з атрофічним процесом в порожнині носа і глотки.
Найбільш важкою формою являється сухий геморагічний ларингіт який супроводжується крововиливами в підслизовому шарі.
При атрофічному ларингіті слизова оболонка гортані суха, покрита підсихаючим секретом, жовтозеленими кірочками при кашлі і виділені яких утворюються поверхневі кровоточиві розриви.
При сухих катарах хворий відчуває тривале лоскотання, покашлювання, поперхування, наявність сторонього тіла. У хворих може спостерігатись охриплість різного ступення від легкого приглушення голосу до повної афонії. Охриплість іноді спостерігається ранком, а коли мокрота видаляється з кашлем, голос стає більш чистим. Швидка втомлюваність при розмові характерна для ураження м’язів зближуючих і напружуючих справжні голосові зв’язки.
Не завжди вдається строго розпізнати окремі форми ларингіту поскільки вони часто комбінуються а іноді переходять одна в одну.
Хронічні трахеїти також поділяються на гіпертрофічну і атрофічну форми. Частіше зустрічаються дифузні гіпертрофічні катари.
Слизова оболонка трахеї потовщена, застійно-червоного кольору, границі окремих трахеальних кілець розмиті більш ніж при гострому трахеїті. Запальний секрет має вигляд тягучого склоподібного слизу.
При атрофічному трахеїті секрет на сухій потоншеній слизовій оболонці має схильність засихати в кірочки, які іноді вистилають всі стінки трахеї, що дало привід говорити про особливу форму – сухий трахеїт.Найбільш характерним симптомом хронічного трахеїта є нестерпний кашель і відчуття тиску позаду груднини.
СТЕHОЗИ ГОРТАHI.
Пiд стенозом гортанi слiд розуміти таке звуження її просвіту, яке порушує надходження в нижні вiддiли дихальних шляхiв достатньої кiлькостi вдихаємого повiтря, а саме кисню.
Стеноз гортані не є самостійною нозологічною одиницею, а може бути симптомом багатьох захворювань і загального етіологічного характеру:
6. Місцеві запальні захворювання – ГРЗ, ларингіт, несправжній круп – субхордальний ларингіт, гортанна ангіна, флегмона гортані, хондроперихондрит гортані.
7. Місцеві незапальні захворювання – вроджені мембрани гортані, сторонні тіла дихальних шляхів, пухлини гортані (шиї), травми вогнестрільні, побутові, спортивні, операційні (струмектомії, трахеотомії, інтубації).
8. Гострі інфекційні захворювання – стенозуючий обтуруючий ларинготрахеобронхіт (після грипознй круп), дифтерія гортані, скарлатина, кір, тиф і інші хронічні захворювання.
9. Загальні захворювання інфекційного і іншого характеру – склерома, туберкульоз, сифіліс, хвороби серцево-судинного характеру, легень, нирок, ревматизм, алергічні захворювання.
10. Двостороннє ураження гортані нервів периферичного і центрального походження і патологічні процеси в сусідніх областях (заглотковий абсцес, новоутворення середостіння і стравоходу, гіпертрофія щитовидної і зобної залоз і ін.
В клініці стенозу гортані велике значення має вік хворого. Анатомо-фізіологічні особливості будови гортані у дітей такі, що стеноз гортані у них розвивається частіше чим у дорослих.
В процесі наростання гострого стенозу гортані розрізняють 4 періоди:
1. Стадія компенсації – в організмі розвиваються явища гіпоксемії, гіпоксії і гіперкапнії – накопичення вуглекислої кислоти викликає збудження дихального і судинорухового центрів, що приводить до сповільнення пульсу і дихання. Але в подальшому регуляторні механізми рефлекторно викликають збудження гальмівних волокон блукаючого нерву, що приводить до падання артеріального тиску, зменшення кількості пульсових ударів і дихання, скорочення чи випадіння пауз між вдихом і видихом.
2. Стадія субкомпенсації-неповної компенсації: потрібно максимальне зусилля для вдиху, дихання стає шумним, стридорозним, посилюється інспіраторна задишка, включається в акт дихання допомiжна мускулатура, втягуються мiжребернi промiжки, надгрудинна i підключична ямки, блідість шкірних покривів, неспокійний стан хворого
3. Стадія недостатностi - стан хворого надзвичайно важкий, дихання стає частим, поверхневим, хворий приймає вимушене положення - напiвсидяче, спираючись на руки з запрокинутою головою, лице блiдно-синюшного кольору, цiаноз губ, кiнчика носа, нiгтьових фаланг, пiтливiсть, поява панічного страху, пульс частий, а при вдосі різко падає його напруга. В цій стадії може бути поставлено питання про накладання трахеостоми.
4. Стадiя асфiксiї (ядухи) – рiзка втома, байдужiсть до навколишнього середовища, зрачки розширені, дихання поверхневе, з перервами (типу Чейн-Стокса), рiзке падiння серцевої дiяльностi, пульс частий, ниткоподібний, шкiрні покриви блiдо-сiроваті, втрата свiдомостi, екзофтальм, мимовільне відходженння сечi i калу, смерть.
Чередування цих періодів не завжди так послідовно. Може 1 стадія закінчитися 3 або 4-ою.