Розрiзняють двi групи пошкоджень:
а) переферичну - переважає ураження середнього i внутрiшнього вуха:повiтряно-контузiйне пошкодження барабанної перетинки i середнього вуха; повiтряно-контузiйний середнiй отит (мастоїдит); повiтряно-контузiйне пошкодження внутрiшнього вуха (завиткової, вестибулярної частини).
б) центральнi повiтряно-контузiйнi слухо-мовнi пошкодження (переважно): повiтряно-контузiйний сурдомутизм (глухота i нiмота); повiтряно-контузiйна глухота; повiтряно-контузiйна нiмота; повiтряно-контузiйнi розлади мови i голосу (афазiя, дизартрiя, дисфонiя i др.).
Важливим етiологiчним моментом контузiйних пошкоджень є дiя пострiлу. Це змiшане явище, що складається з особливої вибухової i звичайної акустичної хвилi. Вибухова хвиля дiє на вухо i взагалi на весь органiзм амплiтудою свого тиску (як бароподразник).
Акутравма. При дiї звуку на внутрiшенє вухо можуть виникати при стадiї: 1. адаптацiя - чисто фiзiологiчний акт, це зворотнiй стан; 2. при тривалiй дiї звукiв або при зверх фiзiологiчнiй їх силi розвивається втома - напiвпатологiчний стан. Вiдрiзняється вiд адаптацiї тим, що не так швидко проходить пiсля припинення дiї звуку, може продовжуватись годинами, днями; однако пiсля вiдпочинку щезає, хоча iнодi залишає вiдомi несприяиливi наслiдки - переходить в хронiчну акутравму;
3. акутравма розвивається внаслiдок дуже сильної дiї звукiв. При цьому патологоанатомiчнi змiни в завитцi можуть виражатися в дегенерацiї i загибелi чутливих клітин кортієвого органу, дислокації волоскових і опорних клітин, а також в розпаді чутливих, ганглiозних клiтин i нервових волокон, крововиливах. Такi дефекти можна розглядати як перехiд чисто акустичної травми в механiчну.
Ультрависокi звуки також виконують шкiдливу дiю на органiзм тварини i людини (крововиливи, мiкротравма клiтин завитки, змiни в протоплазмi нейроепiтелiальних клiтин кохлеарної i вестибулярної частин лабiринту).
При гострiй i зольованiй акутравмi в обстановцi бою на вiдмiнну вiд професiйної травми мирного часу не спостерiгається дегенерацiї кохлеарного апарата, а тiльки змiщення i механiчнi ураження його нервових елементiв. При сильних звуках позамежне гальмування обумовлює картину "акустичного шоку" i "гострого виснаження".
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що люба звукова чи звукоподiбна дiя (iнфразвуки, ультразвуки) може при певнiй потужностi викликати руйнiвну дiю на вухо тварин i людини, схожу з аперiодичною дiєю тиску (механiчна травма, тиск води).
Вібротравма (комоцiя, струс) проявляє себе специфiчно в тих органах, якi мають чутливiсть до вiбраторного подразника. Вiброфактор вiдiграє велику роль в патологiї людини, примiшуючись до iнших факторiв i посилюючи їх дiю, наприклад, при шумовiй і акцелерацiйнiй травмi, або незалежно вiд них - в якостi самостiйного подразника.
Вушний лабiринт належить до числа органiв, що легко пiддаються шкiдливiй дiї вiбрацiй. Вiбрацiйнi подразники певної частотної зони вважаються специфiчним для отолiтового апарата.
Патологiчнi змiни у вусi вiд дiї вiбрацiй (тремтiнь) полягають в дефектах i загибилі чутливих клiтин ампулярного гребiнця, опорних клiтин Гензена, Дейтерса i Клаудiуса, ексудацiї в перi- i ендолiмфатичному просторах, екстравазатах у внутрiшньому слуховому проході i нервових пiхвах завиткової гiлки слухового нерва i вторинних проявах - дегенеративних змiнах нервово-ганглiозного апарата.
Сильне тремтiння грунту може являтися вiброфактором, травмуючим чутливий до нього вушний лабiринт. При цьому випадають дiлянки тонскали на високочастотнi коливання. Вестибулярний аппарат бiльш резистентний до вiбротравми.
В бойовiй обстановцi при орудiйних пострiлах або вибухах мають мiсце вiброфактори. Порiвняно з вiбрацiями машин i станкiв на виробництвi вони вiдрiзняються короткочаснiстю своєї дiї; це - декiлька iнфразвукових коливань, що затухають протягом долi секунди. Вони можуть причинити шкоду нижнiм структурам лабiринту та мозковiй тканинi. Вiбротравма може виникнути, коли куля чи осколок снаряду, проходячи по сусiдству з вушним лабiринтом, викликає його струс.
Баротравма вуха. Пiд "барофункцiєю" чи барочутливiстю вуха мають на увазi його здiбнiсть реагувати на коливання зовнiшнього тиску. Барабанна перетинка служить приймачем звукiв i одночасно реагентом на перепади тиску. Лабiринт чутливий до перiодичних i неперiодичних коливань тиску.
Порiг вiдчуття такого тиску + - 1-5 мм ртутного стовпа; рiвень болю вiдповiдає силi тиску бiля 30 мм ртутного стовпа, рiвень травми - 100 мм. При повiльному наростаннi тиску порiг травми пiдвищується.
Hебезпечнiсть цiлостi барабанної перетинки i неприємнi вiдчуття в нiй зростають в мiру тiєї швидкостi, з якою наростає або спадає зовнiшнiй атмосферний тиск, а також в залежностi вiд функції євстахiєвої труби.
Тиск, здiбний навiть при повiльному його наростаннi розiрвати барабанну перетинку, рiвняється в бiльшостi експериментiв 1-2 атмосферi. Iнодi цi змiни спостерiгались при рiзкому пiдвищеннi тиску на 1/3 атмосфери (К.Л.Хiлов, А.А.Смiрнова).
При баротравмi в першу чергу страждає звукопровiдний аппарат (крововиливи, розриви барабанної перетинки).
Отоскопiчно при баротравмi вуха можна спостерiгати гiперемiю i втяжiння барабанної перетинки, крововиливи в перетинку i стiнки барабанної порожнини, перфорацiю перетинки.
При наявностi стiйкої перфорацiї барабанної перетинки атмосферний тиск передається безпосередньо на лабiринт через його вiкна. Аперiодичнi коливання атмосферного тиску можуть негативно вiдображатися на станi слуху (змiнюється ступiнь напруження барабанної перетинки i режим лабiринтного тиску).
В звичайних умовах при швидких скачках тиску в 5-10 атмосфер пошкоджувалось i внутрiшнє вухо, в першу чергу перепонка круглого вiкна i рейснерова мембрана. При аналогiчних умовах у тварин при розтинi виявлялись крововиливи у внутрiшнiх органах (мозок, легенi).
Баротравма при детонацiях виникає внаслiдок дiї вибухової хвилi, яка розповсюджується з швидкiстю, що мало вiдрiзняється вiд швидкостi звукової хвилi; швидкiсть i амплiтуда тиску при цьому спадають, але навiть на вiдстанi в десятки i сотнi метрiв вони ще бувають достатніми, щоб викликати баротравму.
Аероотити - особлива форма реакцiї, що залежить частково вiд баротравми, частково вiд температурних факторiв, що виникають пiд час польотiв. Змiни тиску при пiдйомах i спусках можуть викликати розлади органа слуху, що проявляється у формi так званих аеротитiв. При цьому звукопровiдний апарат страждає сильнiше звукосприймального. Пiсля фiгурних польотiв може спостерiгатися мен'єровський симптомокомплекс.
Аеротравма у льотчикiв викликається швидкими перепадами тиску до яких органiзм не встигає пристосуватись. В першу чергу при цьому страждає вухо, зокрема, барабанна порожнина, режим тиску, в якiй регулюється євстахiєвою трубою. Ця регулiровка в звичайних умовах здiйснюється за допомогою акту ковтання який автоматично вiдбувається 1 раз на хвилину (пiд час сну - один раз в 5 хвилин).
Причину аероотитiв бачуть в "захлопуваннi" клапанного пристосування слухової труби при пiдвищеннi тиску в зовнiшнiй атмосферi. Спочатку посиленим ковтанням ще можна подолати "захлопування" i вiдкрити слухову трубу. При великiй рiзницi в тиску починаються розлади барофункцiї середнього вуха i лабiринту.
Очевидно цей момент можна було б вiддалити вдуванням повiтря в барабанну порожнину по Полiтцеру або катетеризацiєю, якщо б це було можливо в умовах польоту взагалi i пiкіруючого спуску зокрема.
Hеможливiсть в цих умовах розкрити слухову трубу ковтанням, позiханням, продуванням за Вальсальви пiдтверджується дослiдом в барокамерi i пiд час тренування пiдводникiв.
Клiнiка гострої баротравми авiаторiв: хворi вiдмiчають аутофонiю, зниженнi слуху, вушнi шуми, бiль у вусi. При отоскопiї можна бачити рiзну картину: втяжiння барабанної перетинки, гiперемiю по ходу рукоятки молоточка або по периферії барабанної перетинки, випинання барабанної перетинки при наявностi в барабаннiй порожнинi випоту (частiше серозного характеру). Розриви барабанної перетинки бувають рiдко.
Мареотит (таласоотити). Hазва походить вiд латинського mare-more (від грецького thalassa – море). Патологiя багато в чому нагадує аероотити.
Їх етiологiя, як i при аероотитах, змiшана. Баротравма розвивається внаслiдок перепаду тиску пiд час ниряння. Подразником може бути холод (температура води, обдування вiтром мокрого тiла), хiмiчна дiя води (морська вода бiльш подразнює вухо, нiж прiсна), попадання води в барабанну порожнину через слухову трубу (цьому сприяє фиркання та сильне сякання). Вода, що попала в ЗСП може викликати калоричну реакцiю вестибулярного апарата. Розлад симетрiї лабiринтного тонусу виражається сильнiше, якщо калоричне подразнення було одностороннiм, тобто, коли вода попадає в одне вухо.
З-за легкостi розвитку калоричної реакцiї i можливостi iнфiкування особливо небезпечно купатися i ниряти хворим на хронiчний перфоративний середнiй отит (навiть пiсля успiшного хiрургiчного лiкування), тому що це може дати поштовх до розвитку бурхливо – протiкаючих важких ускладнень.
Акцелеротравма. Латинське слово acceleratio - прискорення послужило приводом до назви "акцелеротравма" - травма вiд перемiщення тiла в просторi нефiзiологiчного характеру, наприклад, при змiнах швидкостi руху лiтакiв, лiфтiв, пiд час парашутних стрибкiв, закачуваннi на морських суднах i т.п. Ця рiзновиднiсть механотравми може вiдображатись на структурi i функцiї вестибулярного апарату та інших органів тiла.
З точки зору оториноларингологiї акцелеротравма може розглядатися як синонiм травми вестибулярного апарату.
Акцелеротравма спостерiгається при деяких льотних фiгурах, зокрема, в тi моменти, коли розвивається велика вiдцентрова сила, наприклад, при виходi з пiке на пряму, а також при аварiйному приземленi, коли швидкiсть лiтака рiзким стрибком падає до нуля. Акцелеротравма може проявлятися в меншому ступеню, коли подразник несильний, але вiн бiльш тривалий i кумулює (закачування в повiтрi, на морi, на сушi при швидкiй їздi на автомобiлях по гiрським дорогам).
По аналогiї з слуховими рiвнями iснують рiзнi рiвнi вестибулярної чутливостi: пороговий, неприємного вiдчуття i рiвень вестибулотравми. Hа третьому рiвнi можуть спостерiгатися травматичнi пошкодження рецепторiв вестибулярного апарату i домiшуватись розлади внутрiшнiх органiв, якi iнодi виникають ранiше розвитку рiвня небезпечностi для самого вестибулярного апарату.
Великi прискорення, не дивлячись на малий час їх дiї, можуть вести до руйнування тканин тiла.
Лабiринтнi рефлекси, як i рефлекси з iнших рефлексогенних зон (каротидний синус), а також безпосередня дiя перемiщення рiдин i твердих субстанцiй тiла можуть викликати ряд мозкових i загальних розладiв i навiть призвести до шокового стану, який в данному випадку слiд назвати акцелерацiйним.
Тривалiсть центральної реакцiї, що значно перевищує тривалiсть викликавшого її переферичного акту, заставляє думати про складнi ланцюговi реакцiї i iндукцiї в центральних дiлянках аналiзатора.
Функціональні пошкодження звукового аналізатора.
Афектотравма вiдрiзняється вiд iнших (вищезгаданих) уражень, тим що розлади при нiй не вiдповiдають силi зовнiшньої фiзичної дiї на тi органи функцiї яких порушенi. Hаприклад, при повнiй двобiчнiй глухотi периферичний орган слуху може функцiювати нормально. Процес зворотнiй i в подальшому слух нерiдко вiдновлюється повнiстю.
Пiд час першої свiтової вiйни деякi отiатри спостерiгали раптову втрату слуху пiсля вибуху снаряду чи мiни на невеликiй вiдстанi вiд людини. Такi випадки трактувались як струс лабiринту, крововилив в лабiринт чи пошкодження слухового нерва. Пiзнiшi спостереження заставили змiнити погляд на цi випадки. Встановлено, що раптова глухота виявилась частiше всього у тих iндивiдумiв, якi пiд час вибуху не одержували видимих органiчних пошкоджень органа слуху, чи iнших частин тiла. В той же час їх товаришi по нещастю, якi одержали важкi поранення слуху не втрачали. Той факт, що з групи людей, що находились в абсолютно одинакових умовах пiд час вибуху, слух втрачали тiльки деякi, свiдчать про те, що пошкодження викликано не механiчним насиллям, а психiчним впливом. Цi форми ураження одержали назву "афектогенних". Ранiше часто використовувались термiни "травматичний невроз" або "iстеротравматична глухота". Однак, крiм iстерiї, iснують i iншi стани нервової системи, при яких також створюються умови для афектогенних розладiв при контузiях.
Та обставина, що слух втрачають iндивiдуми, якi не одержали пiд час вибуху нiяких механiчних пошкоджень, пояснюється тим, що у поранених вся увага зосереджується на їх тiлесних ранах; особи, якi не одержали тiлесних травм i пiсля короткочасної втрати притомностi помiтили у себе вiдсутнiсть слуху, всю свою увагу зосереджують на цьому явищi i таким чином фiксують свою глухоту.
Чому ж, однако, психiчна травма з усiх вiдчуттiв уражує лише слух i больову чутливiсть? Мuck пояснює це явище тим, що бiль i сприйняття звукiв є в фiлогенетичному вiдношеннi бiльш молодими вiдчуттями.
Згiдно данним О.Ф.Кісіной афектотравми спостерiгались в 93% частiше всього при розривах авiабомб, що гiпотетично пов'язується з неприємним передчуттям смертельної небезпеки, в той час як при артилерiйському обстрiлi загроза не над головою i здається, що захист, хоча б iлюзорний створити легше. В деякий випадках вона була обумовлена переляком поза бойовою обстановкою. Вiдтак, це - чисто психiчна травма. Hеобхiдно, у зв'язку з цим, вiдмiтити, що афектотравма рiдко зустрiчалась у льотчикiв. Завдяки всебiчному i ретельному медичному пiдбору на льотну службу i високому моральному стану льотних екiпажiв значно зменшується кiлькiсть схильних до цього виду травми. Крiм цього, було помiчено, що такi хворi дуже швидко оволодiвали трудним мистецтвом читання з губ, причому вони умудрялись робити це навiть тодi, коли розмовляючий трохи вiдвертався в бiк, або тримав в зубах цигарку. Якщо ж такому хворому щiльно затикали вуха i пiсля цього говорили перед ним не дуже голосно, то вiн уже не мiг читати з губ. Це доказує, що такi хворi користувались своїм слухом, самi цього не усвiдомлюючи.
Поряд з глухотою центрального походження цi хворi страждають розладами мови i порушенням чутливої сфери у виглядi втрати больової чутливостi.
Розлади мови при афектотравмах пояснюють тимчасовим поверненням функцiї артикуляцiйно-фонаторного апарату до його бiльш древньої (в фiлогенетичному вiдношеннi) форми. Якщо у постраждавших при бездiяльностi кори зберiгається функцiя екстрапiрамiдної ситстеми, то таке положення можна порiвняти з нормальним функцiонуванням центральної нервової системи тих видiв, у яких вищим центром є палеострiатум. У зв'язку з недосконалiстю процесiв, збудження i гальмування порушується ритм мови, вона набуває атетозоподiбного характеру - тонiчний початок, напруженнiсть в руках переходить в клонiчнi скорочення м'язiв язика i гортанi (переривчастiсть мови).
При афектотравмi розлади дiляться на групи: глухота (майже завжди повна i двобiчна); поєднання глухоти i логоневрозiв; комбiнацiя глухоти i нiмоти; розлади мови.
Симптомами з боку ЛОР-органiв також є: анестезiя ЗСП, розлади нюху, вкусу, глоткових рефлексiв, вазомоторних реакцiй. Вестибулярна функцiя частiше виявляється загальмованою, а не гiперестезованою.
Цi явища пояснюються позамежним охоронним гальмуванням кори i, зокрема в акустичнiй сферi, яке розвивається у вiдповiдь на надходження надмiрних iмпульсiв з боку аферентних нервiв (iнтенсивний звук, освiтлення, бiль).
В перiод Великої Вiтчизнянної вiйни афектотравми спостерiгались в 48%, баротравми - в 15%, iншi форми контузiй ЛОР-органiв - в 37%; до загальної кiлькостi ЛОР-контузiй