В клінічній практиці найбільш часто зустрічаються туберкульозні, сифілітичні, склеромні гранульоми і більш рідко актимікоз, проказа і сап.
Т у б е р к у л ь о з.
Розрізняють дві форми туберкульозних гранульом: туберкульоз і вовчак.
Гістологічно і клінічно вони дуже подібні один з одним, і відрізняються тільки тим, що вовчак має менш активний перебіг і більш доброякісний, маючи при цьому схильність до рубцевання.
Паталогоанатомічні зміни при туберкульозі ЛОР органів полягають в появі горбиків, в яких знаходяться гіганські клітини. Відмічається розпад горбиків, який приводить до ульцерації.
Туберкульоз носа, глотки і гортані в усіх випадках є вторинного походження. Первинне вогнище міститься найчастіше в легенях, потім у кістках та інших органах.
Туберкульоз носа.
В порожнину носа інфекція може проникнути лімфагематогенним шляхом і безпосередньо через тріщини в слизовій оболонці у туберкульозного хворого.
Туберкульоз носа може проявлятися у вигляді інфільтрату і виразки. Локалізується проце найчастіше на носовій перегородці в хрящовому відділі на дні носа і в передніх відділах нижніх носових раковин.
Симптоми: закладання в носі, утворення кірок, слизокриваві виділення з носа і невеликий біль. При появі виразок – може виникнути дефект носової перегородки в хрящевій її частині.
Діагностика: при наявності туб. процеса в легенях, суглобах гортані – не викликає затруднень.
Диференціальний д-з: з сифілісом (третичний період) вражає хрящ і кістковий відділ перегородки носа – серелогічні реакції: від пухлин – біопсія.
Лікування: специфічне: ПАСК, стрептоміцін, фтивазід, та ін. Місцево: трихлоруксусна кислота, 80: молочна кислота, 10-20% мазі піроголовлі кислоти. Гальванокаустика, кріохірургія, тубус-кварц.
Туберкульоз гортані: - це найбільш частий і важкий прояв туберкульозу верхніх дихальних шляхів. Інфекція поширюється спутогенним шляхом (харкотинням), рідше – лімфогенним.
Первинні і вторинні прояви сифілісу зустрічаються відносно рідно, частіше спостерігаються випадки третичного сифілісу в вигляді гуми.
Сифілітичний інфільтрат розпадаючись в центрі утворює виразку з підритими краями, червоного кольору 0,2 -0,3см. в розмірі, краї виразки мають валикоподібні потовщення, дно покрите сальним нальотом. Пальпаторно під ерозією відчувається хрящової консистенції інфільтрат.
Процес частіше локалізується в носовій перетинці з поширенням процесу на хрящовий і кістковий відділи, що призводить до деформації спинки носа, внаслідок чого ніс западає і стає сідловидним.
Слизова оболонка носа атрофована, велика кількість густого слизу, кірок, кісткових секвестрів з неприємним запахом.
Гугнява мова, попадання страви в ніс деформація зовнішнього носа, неприємний запах – все це мішає хворому в спілкуванні з іншими людьми.
Діагноз ставиться на основі вищеприведеної картини.
Диференціювати: первинний сифіліс (твердий шанкр) з фурункулом носа.
Вторинний сифілі (у формі ерітеми) проходить як катар з серозно-кровяними виділеннями з носа. Папули частіше з’являються при вході в ніс і рідше в порожнині носа.
Третинний сифіліс найчастіше спостерігається в порожнині носа і складається з специфічного інфільтрату – гуми.
Одне з найбільш цікавих і недостатньо вивчених захворювань.
Склерома – це хронічне інфекційне захворювання дихальних шляхів, збудником якого є паличка Фріша-Волковича. При цьому спостерігається специфічне ураження слизової оболонки дихальних шляхів і неспецифічне ураження слизової оболонки дихальних шляхів і неспецифічне – всіх органів і тканин хворої людини.
Склерома відноситься до групи інфекційних гранульом і займає 4 місце на земній кулі по кількості вражених після туберкульозу, сифілісу, прокази. В окремих країнах склерома зустрічається частіше ніж сифіліс і проказа і по питомій вазі структури захворювань склерома займає 2-е місце після туберкульозу.
В той час, як туберкульоз і сифіліс спостерігаються в всіх країнах земної кулі, склерома характеризується чіткою ендемічністю (вогнища).
В нашій країні основні вогнища склероми розташовані на правобережній Україні. Значні вогнища склероми зустрічаються в Білорусії, Поліссі. Рідше склерома спостерігається в Росії (Смоленська область, Хабаровський край). Склерома майже не зустрічається на півдні нашої країни.
Вінницька область здавна є старим вогнищем склероми і тому наша клініка так багато приділяє уваги вивченню цієї проблеми:
а) Майже всі дисертації присвячені вивченню цього захворювання.
б) Великий внесок у вирішенні цього питання зробив проф. В.П.Ярославський.
в) В 1981р. на базі ЛОР-клініки організовано Республіканський склеромний центр.
г) На лекціях студентам виділялося 2 години, в той час як в інших вузах тільки згадують про це захворювання.
д) На диспансерному обліку перебуває більше 300 хворих.
Склерома зустрічається також в сусідніх з нами країнах: Югославії, Польщі, Болгарії, Румунії, Чехії, Словаччині.
Рідше – в Мексиці, США, Канаді та інш. Поодинокі випадки – Китай, Єгипет, Південна Африка та інш.
Число хворих. Вважають, що їх більше 10-20 тис., але ці дані неповні, тому, що ніхто не знає між ендемічних вогнищ склероми, вони мають тільки приблизні накреслення.
Історія. Склерома зустрічалась і в глибокій давнині, але до 1870 року регіструвалася під іншими захворювання, частіше як рак шкіри. Віденський дерматолог Гебра в 1870р. спостерігав і описав 10 випадків захворювання зовнішнього носа, яке назвав твердонісся – риносклерома.
Така назва оправдалась тим, що зовнішній ніс у всіх хворих був спотворений щільними інфільтратами, які виступали з ніздрів. Ці інфільтрати були безболісні, росли дуже повільно, несхильні до розладу чи утворення виразки.
Волкович в своїй докторській дисертації відмітив, що склерома вражає не тільки ніс, але і інші відділи дихальних шляхів, тому запропонував називати це захворювання – склерома дихальних шляхів – склерома респіраторіум.
В даний час, виходячи з сучасного уявлення про цей процес, як загальна інфекція, називають просто склерома. Під цим розуміється специфічне враження слизової оболонки дихальних шляхів і неспецифічне – всіх органів і тканин хворої людини.
Т е о р і ї
1. Зоонозна: частіше хворіють склеромою жінки сільської місцевості, які мають справу з сільськогосподарськими тваринами – проміжний господар, як при малярії. Але Красильніков проводив мікробіологічні дослідження всіх домашніх тварин, всіх видів риб, гризунів, птахів, але ні в одного не висіяв П. Ф-В. звідси зоонозна теорія відхиляється.
2. Антропонозна теорія твердить:
а) єдиним резервуаром збудника склероми в природі – є хворий;
б) зоонозна теорія відхиляється;
в) збудник склероми знаходиться тільки в дихальних шляхах у хворого склеромою.
Передача П. Ф-В від людини до людини відбувається повітряно-крапельним шляхом, через речі, при розмові, кашлі, чиханні.
Можливий також аліментарний шлях зараження. Але при бронхоскопії маса П. Ф-В. попадає в дихальні шляхи лікарям і студентам – а захворювання не буває. Таким чином, питання контагіозності до цього часу відкрите.
Склерома починається несподівано для хворого, дуже повільно. Важко визначити початок захворювання, між тим воно існує в одних випадках - сухість, в інших – посилення секреції слизової оболонки дихальних шляхів, закладання в носі, поява кірок. Хворіють склеромою, як правило, початок захворювання зв'язують з появою затруднення дихання, тобто моментом більш пізнім, коли вже з'явились інфільтрати.
Багато хворих недостатньо звертають увагу на стан свого здоров'я. Особливо це відноситься до мешканців сільської місцевості.
На клінічний перебіг склероми мають вплив кліматичні фактори: в Україні – враження носа, в Білорусії – трахеальні враження.
Жінки хворіють в 69-73%, мешканці сільської місцевості – 92%. Тепер цей відсоток можливо інший.
Діти – складають 16% до загальної кількості склероми. Особливості – у дітей не буває склероми типу Гебра, частіше поражається гортань, частіше – трахеотомія, краща деканюляція і більш благоприємний прогноз.
Склеромою частіше вражаються всі відділи ВДШ, починаючи з носа і закінчуючи бронхами сегментарного порядку.
З носа перконтинуитом на носоглотку, глотку, гортань, трахею та бронхи.
У окремих хворих процес починається тільки з глотки чи гортані, він може перестрибнути через ті чи інші ділянки ВДШ, наприклад вражається ніс і гортань.
У структурі загальної захворюваності на злоякісні пухлини рак гортані займає 8-ме місце, новоутворення горла - - 9-те, носової порожнини та приносових пазух - - 12-те. Серед пухлин верхніх дихальних шляхів рак гортані зустрічається найчастіше -- 65—70%, на 2-му місці - - злоякісні пухлини горла (10—16%). Злоякісні пухлини носової порожнини становлять 3%, а приносових пазух - - 10—20%.
За останніми даними, захворювання на рак гортані становить 3,5 на 100 000 населення. Чоловіки хворіють на рак гортані в 10—20 разів частіше, ніж жінки. Ця локалізація раку частіше зустрічається в мешканців міст.
Складність проблеми пухлин вуха та верхніх дихальних шляхів зумовлено багатьма чинниками, але насамперед анатомо-топографічни-ми особливостями зовнішнього та середнього вуха, носової порожнини та приносових пазух, горла, гортані, різноманітністю новоутворень, що локалізуються в цій ділянці. Це потребує використання уніфікованої класифікації, котра дозволяє використати єдині діагностичні критерії та термінологію в оцінці морфологічної структури пухлини, яка включає її тканинну ознаку, ступінь диференціювання та біологічні властивості (чутливість до променевої енергії), локалізацію і поширеність ураження. Застосування уніфікованої діагностики та лікування в різних країнах дозволяє дати порівняльну оцінку результатів діагностики та лікування, чому великою мірою сприяє використання міжнародної класифікації ТТММ.
Що раніше встановлено діагноз і розпочато лікування, то вища його ефективність. У зв'язку з цим лікар будь-якого фаху повинен знати симптоми пухлин вуха і верхніх дихальних шляхів, вміти своєчасно виявити це захворювання і направити таких хворих для обстеження до оториноларинголога.