Гіпертрофія горлового мигдалика, розміщеного в носовій частині горла, носить назву «аденоїди», або «аденоїдні вегетації», а хронічне його запалення — «хронічний аденоїдит». Найчастіше аденоїди спостерігаються в дітей віком від 3 до 12 років, але можуть виявлятися в молодших дітей, а також у дорослих. Частота виникнення аденоїдів коливається від 5 до 30% усіх дітей віком від 3 до 7 років. На початку 70-х років в Одесі серед дітей дитячих дошкільних закладів і перших двох класів шкіл аденоїди було виявлено у 20%, а хронічний аденоїдит — у 4,9% обстежених.
Етіологія. Гострі вірусні та бактеріальні інфекції слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, які часто повторюються, призводять до функціонального навантаження лімфаденоїдного апарату горла та його гіпертрофії. Очевидно, в цьому плані має значення спадкова схильність та конституційні особливості дитячого організму. Гіпертрофія горлового мигдалика часто спостерігається в дітей, які живуть у поганих матеріально-побутових умовах (сирі, погано провітрювані приміщення), внаслідок нераціонального харчування, алергізації організму.
Етіологія, патогенез та патологоанатомічні зміни за хронічного аденоїдиту такі самі, як за хронічного тонзиліту (див. вище). Варто пам'ятати, що хронічний аденоїдит розвивається в дітей раніше, ніж хронічний тонзиліт. Хронічний аденоїдит можна виявити навіть у дітей віком 1—2 роки.
Клініка. Діти, які хворі на аденоїдит, самі або зі слів батьків скаржаться на постійне або тільки вночі порушення носового дихання, гугнявість, часте погіршення слуху у зв'язку з хронічним катаром середнього вуха. Під час сну діти занепокоєні, часто прокидаються, скрикують, хропуть. Нічний сон не приносить відпочинку, діти піднімаються втомленими, блідими, скаржаться на головний біль. У частині дітей спостерігається нічне нетримання сечі. Таким дітям важко вчитися в школі, в них погіршується пам'ять, вони погано засвоюють навчальний матеріал.
Під час об'єктивного обстеження часто привертає увагу обличчя дитини, яке отримало назву «аденоїдизму», або «аденоїдного вигляду»: апатичний вираз обличчя зі згладженістю носогуб-них складок, з широко розкритими витріщеними та малорухомими очима, з напіввідкритим ротом, вкороченою верхньою губою. Оглядаючи носову порожнину, виявляють сизий колір слизової оболонки, гіпертрофію задніх відділів нижніх носових раковин.
У дітей з аденоїдами спостерігається порушення росту лицевого скелета: верхня щелепа ніби здавлена, тверде піднебіння має готичну форму. Порушується прикус, що призводить до неправильного прорізування зубів. Можуть бути порушення і в розвитку скелета грудної клітки: так звані груди шевця або курячі груди.
Звичайно, майже не вдається виявити хворого з аденоїдами, в якого були б усі перелічені вище симптоми. Діагноз аденоїдів грунтується на підставі вищевказаних симптомів. Але обов'язково варто провести задню риноскопію, яка добре виявляє аденоїдні розрощення в носовій частині горла (мал. 100). Ступінь гіпертрофії горлового мигдалика визначають таким чином: якщо аденоїди досягають верхнього рівня леміша, — це 1 ступінь, якщо спускаються до рівня середньої носової раковини, — II ступінь, якщо закривають хоани, — III ступінь.
У маленьких дітей не завжди вдається провести задню риноскопію. Тоді проводять пальцеве дослідження носової частини горла. При цьому голову дитини притискують лівою рукою до бічної поверхні грудної клітки лікаря. У відкритий рот лікар уводить вказівний палець лівої руки між зубами крізь щоку (це виключає можливість прикусити палець лікаря), а вказівний палець правої руки проводить за м'яке піднебіння в носову частину горла. Якщо є аденоїди, то вони визначаються як м'яке утворення, що заповнює носову частину горла.
Діти часто хворіють на гострий аденоїдит, який рідко діагностується, а педіатри при цьому ставлять діагноз гострого ринофа-рингіту. Між загостреннями діти з хронічним аденоїдитом скаржаться на загальну слабкість, швидку втомлюваність, головний біль, може бути субфебрильна температура тіла. У них, як правило, постійний нежить, вночі їх інколи непокоїть кашель. Нерідко наприкінці ночі або вранці спостерігається блювання слизом, який дитина ковтає.
Під час об'єктивного обстеження можна виявити мацерацію та гіперемію шкіри верхньої губи внаслідок постійного виділення слизу з носа. Слизова оболонка носа сизого кольору, набрякла, вкрита слизо-гнійними виділеннями білого кольору, які накопичуються в нижньому носовому ході. Під час фарингоскопії видно, як по задній стінці горла з носової частини горла стікає смужка білого слизу. Під час задньої риноскопії видно аденоїди круглої форми, борозенки згладжені, слизова оболонка гіперемійована, набрякла, вкрита білим слизом. Під пальцем під час пальцевого дослідження відчуваються щільні, круглої форми аденоїди, тому що внаслідок хронічного процесу в лімфаденоїдному кільці горлового мигдалика багато сполучної тканини.
Лікування. Аденоїдні вегетації порушують носове дихання, приводять до вищеописаних змін. У зв'язку з цим за умови аденоїдів II та III ступеня проводять операцію — аденотомію. Перед операцією проводять аналіз крові, сечі, обстеження в педіатра. Операцію виконують через 1—2 міс після гострого захворювання, амбулаторне. Під час операції старші діти сидять в операційному кріслі з фіксованими руками, маленьких дітей фіксують на руках у помічника. Аденоїди зрізають спеціальним інструментом (аденотом Бекмана), який уводять у носову частину горла через рот (мал. 101). Після аденотомії кровотеча швидко припиняється. Якщо кровотеча значна, варто в носову частину горла увести аденотом і видалити залишки аденоїдної тканини. У разі значної кровотечі проводять задню тампонаду великим тампоном, яким повністю виповнюють носову частину горла.
Якщо аденотомію виконати у хворого на хронічний аденоїдит, то через 0,5 року - - 1 рік аденоїди знову виростають, часто досягаючи значних розмірів. У зв'язку з цим у разі хронічного запалення горлового мигдалика необхідно застосувати комплексне лікування.
Хворим на хронічний аденоїдит призначають неспецифічну гіпо-сенсибілізуючу та стимулювальну терапію, як і при хронічному тонзиліті. Місцево можна призначити інгаляції з антибіотиками, до яких найбільш чутлива мікрофлора з носової частини горла, з додаванням димедролу та суспензії гідрокортизону, інгаляції проводять щодня протягом 3 тиж, замінюючи антибіотики кожні 7 днів. Якщо немає можливості проводити інгаляції антибіотиків, можна тричі на день промивати носову порожнину та носову частину горла лужними розчинами (1/4 чайної ложки харчової соди на 250 мл теплої води) з наступною інсуфляцією через ніс у носову частину горла сульфаніламідних препаратів із димедролом (стрептоцид або сульфадимезин по 2 г та димедрол 0,05 г) протягом 3 тиж.
Можна призначити в цей період тубус-кварц, УВЧ, лазертерапію. До кінця лікування 70% хворих на хронічний аденоїдит одужує. У 30% дітей, у котрих аденоїди зменшуються мало, треба робити аденотомію і упродовж 2 тиж після неї проводити консервативне лікування. Така комплексна терапія значно підвищує ефективність лікування та запобігає рецидивам захворювання.