Гіпертрофія язикового мигдалика спостерігається в дорослих. Причини її такі, як і гіпертрофії горлового мигдалика. Дуже часто гіпертрофія цього мигдалика зустрічається в осіб із видаленими піднебінними мигдаликами.
Особи з гіпертрофією язикового мигдалика скаржаться на відчуття стороннього тіла в горлі, дискомфорт під час ковтання. У деяких хво-зих може бути кашель, іноді у вигляді нападу, ларингоспазм.
Під час непрямої гіпофарингоскопії помітна різка гіперплазія язикового мигдалика, який стикається з язиковою поверхнею надгортанника, інколи гіпертрофований язиковий мигдалик можна побачити під час звичайної фарингоскопії.
За умови розвитку хронічного запального процесу в язиковому мигдалику, крім перерахованих вище симптомів, з'являються ознаки інтоксикації: загальна слабкість, швидка втомлюваність, підвищена пітливість, можливий субфебрилітет. Ці хворі часто хворіють на язикову ангіну.
Непряма гіпофарингоскопія дає можливість побачити збільшений мигдалик, слизова оболонка якого набрякла, гіперемійована, характерні виступи мигдалика згладжені.
Лікування. Хворим із хронічним запаленням язикового мигдалика необхідно призначити неспецифічну гіпосенсибілізуючу та сти-мулювальиу терапію. Місцеве призначають полоскання горла лужними розчинами з наступним полосканням розчинами сульфаніламідів (5% розчин сульфацил-натрію або стрептоциду), терапію ультразвуком на мигдалик по 5 хв щодня протягом 10 днів або опроміненням язикового мигдалика терапевтичним гелієво-неоновим лазером. Таке лікування поліпшує стан хворих, більшість із них виліковуються повністю.
У разі гіпертрофії язикового мигдалика таке лікування неефективне. Це потребує застосування хірургічних методів лікування. З цією метою проводять скушування гіпертрофованого мигдалика, його ультразвукову дезінтеграцію, дію хірургічним лазером та кріодію за допомогою спеціального наконечника.
ЛЕПТОТРИХОЗ (ФАРИНГОМІКОЗ)
Лептотрихоз (Рhaгупgоmусоsis bепіgna sеи Іерtоtгіхіа) зустрічається в 5—6% випадків мікозів горла. Ця хвороба не є фaрингомікозом у повному розумінні цього слова, оскільки спричинюється вона мікроорганізмом бактеріальної природи - Lерtotгіх bиссаlis. Цей мікроорганізм є нитчастою бактерією - мікобактерією родини Асііпоmусеtаlеs albиs vагіеs Оmеljаnskу. У нормі він сапрофітує у ротовій порожнині.
Розвиткові захворювання сприяють цукровий діабет, системні за хворювання крові і травного тракту, особливо дисбактеріоз кишечнику, злоякісні новоутворення, СНІД, порушення балансу вегетативної нервової системи, тривала антибіотикотерапія та лікування кортикостероїдними препаратами, гіповітаміноз С та В. Тобто внаслідок захворювань, при яких значною мірою порушується баланс вітамінів, вуглеводний та білковий обмін, страждає загальна резистентність організма.
У формуванні патогенетичних механізмів лептотрихозу на перше місце виступає перебудова імунної реактивності — накопичення і циркуляція в крові антитіл, що обумовлюють реакції негайного та уповільненого типу. Має значення і зміна клітинного імунітету. Вагомою ланкою в патогенезі фарингомікозу є специфічна і неспецифічна сенсибілізація та алергія. Певне значення має і травматичне пошкодження слизової оболонки горла як чинник, який сприяє розвитку патологічного процесу.
Захворювання характеризується зроговінням шилоподібного плоского епітелію, що покриває лімфаденоїдну тканину. У криптах мигдаликів відбувається паракератоз із метаплазією прилеглої сполучної тканини у хрящову і навіть кісткову.
Шилоподібні утворення розвиваються там, де є лімфаденоїдна тканина, тобто на піднебінних, горловому та язиковому мигдаликах, а також у поодиноких фолікулах задньої та бічної стінок горла. Такі самі зміни можуть виникати інколи і на язиковій поверхні надгортанника. Зазначені шипи мають жовтувато-кремовий колір, конусоподібну або округлу форму, щільно вростають в епітелій і містять Lерtоtгіх bиссаlіs у великій кількості.
Пробки лептотрихозу звичайно не спричиняють ніяких скарг і виявляються випадково під час огляду горла. Лише іноді хворі скаржаться на дискомфорт у горлі, дряпання або легке печіння в зіві. У разі локалізації на надгортаннику можливі напади судомного кашлю. Фарингомікоз часто поєднується з кандидозним ураженням кутів рота-«заїдами», кандидозним хейлітом, глоситом.
Лептотрихоз дуже часто за браком досвіду плутають із лакунарною ангіною, особливо в тих випадках, коли пробки стирчать із мигдалико-вих лакун. Відрізнити лептотрихоз від ангіни дуже легко за відсутності болю під час ковтання та інших симптомів, характерних для ангіни. Мікроскопія нативного препарату є найбільш простим і надійним способом діагностики лептотрихозу. Для аналізу необхідно брати шматочок пробки, а не мазок. У знятих шипах знаходять несегментовані ни І ки лептотрикса, іноді гриби роду Сапсіісіа, які при лептотрихоїі вважаються сапрофітами.
Лікування фарингомікозу пов'язане з великими труднощами. Випробувано багато засобів, але жоден із них не є ефективним. У деяких хворих лептотрихоз минає без сліду, без будь-якого лікування. Частіше хвороба має стійкий характер і вимагає енергійного лікування. У зв'язку із цим було запропоновано проводити тонзилектомію. Однак це є маловиправданим, тому що, по-перше, вона не сприяє вилікуванню (ураженими залишаються інші лімфаденоїдні утворення горла), а . по-друге, часто видаляють мигдалики, не уражені хронічним запальним процесом.
Полоскання антисептичними засобами, змащування йодом і припікання окремих пробок гальванокаутером мало ефективне. Вишкрябування шипів гострою хірургічною ложкою з наступним припіканням розчинами сульфату міді, трихлороцтової кислоти, нітрату срібла здебільшого не дає тривалого ефекту. Малоефективною виявляється і терапія ністатином, леворином, декаміном.
Ліпші результати дають промивання лакун 0,1% водним розчином хінозолу (2 рази на тиждень, на курс 8—10 процедур), 1—2% розчином левамізолу (декарису) та полоскання цими розчинами протягом 3—4 міс. Проте й це не дає стійкого ефекту.
Для лікування лептотрихозу мигдаликів застосовують кріовплив. Вдаються до послідовного локального заморожування уражених ділянок обох піднебінних мигдаликів, у кожному з яких утворюють 1—З невеликих кріодеструктивних вогнища (кожне діаметром 0,5 см) з експозицією в кожній точці 3 хв. Уражені лептотриксом язиковий мигдалик, бічні валики і гранули горла впливу не підлягають. У разі необхідності процедуру повторюють через 1 міс. Через 3—4 тиж після останнього втручання піднебінні мигдалики очищуються від лепто-трихотичних бляшок, через 2—3 міс бляшки зникають із бічних валиків і гранул горла, а до кінця 4-го місяця — і з язикового мигдалика. Очищення всього лімфаденоїдного горлового кільця внаслідок впливу лише на піднебінні мигдалики пояснюється підвищенням гуморального і місцевого імунітету під впливом кріотонзилотомії. За наявності лептотрихозу в поєднанні з хронічним тонзилітом проводять двобічну тонзилектомію.
Для лікування лептотрихозу застосовують також фізіотерапевтичні методи: КУФ та лазери (гелієво-неоновий і розфокусований СО2-лазер). Це лікування ефективне тільки в тому разі, коли проміння безпосередньо падає на ділянку, ушкоджену лептотриксом. Можливе збереження лептотрихозних бляшок на неопромінених ділянках. Лікування проводять на тлі гіпосенсибілізації та вітамінотерапії (вітаміни групи В, С і К).