Етіологія. Гостре запалення слизової оболонки носа найчастіше розвивається після загального чи місцевого (ніг, рук, шлунка, горла) охолодження, внаслідок чого виникають порушення захисних нерво-ио-рефлекторних механізмів. Це сприяє зниженню місцевої та загальної реактивності організму, активізації сапрофітної мікрофлори на слизовій оболонці носа. Гострий риніт може виникнути внаслідок дії па слизову оболонку подразнювальних речовин у перші дні перебування на шкідливому виробництві. Гострий риніт може бути початковою ггадією грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ).
Клініка. Перебіг гострого риніту має 3 стадії: І — суха; II — стадія І екреції; III — слизо-гнійних виділень.
За наявності сухої стадії хворі скаржаться на сухість, жар, лоско-Іпнпя в носі, часто в горлі та гортані, сльозотечу, чхання. Спостерігаються загальне нездужання, важкість та біль у голові, депресія. Температура тіла у більшості хворих нормальна, рідко буває субфебрильною попри загальну слабкість. Під час передньої риноскопії видно слизову оболонку носа червоного кольору, вкриту дрібними ділянками засохлого білого слизу.
Через декілька годин або наступного дня процес переходить у II стадію — стадію секреції, котра характеризується загальним поганим станом хворого, як у І стадії, але настає порушення дихання, респіраторна гіпосмія і з'являються дуже рідкі виділення з носа. Під час об'єктивного обстеження видно різко гіперемійовану, набряклу, вкриту рідкими виділеннями слизову оболонку носа, носові ходи значно звужені.
Через 2—3 дні з'являються слизо-гнійні виділення з носа, і процес переходить у III стадію. У цей період загальний стан хворого поліпшується, після сякання він може дихати носом, зникають головний біль, важкість у голові. Слизова оболонка носа гіперемійована, набрякла, вкрита слизо-гнійним виділенням, яке особливо у значній кількості скупчується в нижньому носовому ході. Поступово кількість слизо-гнійних виділень зменшується і згодом вони припиняються, носове дихання стає вільним, настає повне видужання.
Перебіг гострого нежитю в дітей старшого віку такий самий, як і в дорослих. У немовлят гострий нежить супроводжується фарингітом, а захворювання трактується як ринофарингіт. У наслідок того, що носова порожнина в немовлят вузька, навіть невеликий набряк слизової оболонки носа спричиняє утр) днення чи припинення носового дихання. У зв'язку з цим смоктання різко утруднюється і стає навіть неможливим, порушується сон, дитина стає неспокійною, худне, іноді приєднуються блювання, пронос. Підвищення температури тіла може бути значним і триматись у перші дні хвороби, а іноді і довше.
Лікування. У перші 2 дні хвороби варто застосувати лікування, котре може привести до абортивного перебігу захворювання. З цією мстою хворий приймає гарячу ножну ванну, після чого лягає в ліжко, приймає всередину 0,5 г ацетилсаліцилової кислоти, п'є гарячий чай ч малиновим варенням і засинає. Уночі настає потовиділення. І Іс обхідно зняти мокру білизну, витерти тіло рушником, надягнути суху білизну. Уранці хворий прокидається з добрим самопочуттям, нежитю немає. Якщо таку процедуру провести пізніше, то симптоми нежиію будуть виражені значно меншою мірою, але він буде розвиватись.
Для лікування нежитю застосовують різні методи, але вони не Ік їм допомагають. Добрий ефект дає використання суб- та еритемної дози кварцу на шкіру литок, іншим пацієнтам допомагає призначення УВЧ на корінь язика, тубус-кварц ендоназально. У деяких хворих ефективна інсуфляція в носову порожнину сульфосуміші з димедролом (стрептоцид та сульфадимезин по 2 г, димедрол 0,05 г).
Оскільки в осіб із гострим нежитем температура тіла нормальна, то від роботи їх не звільняють, проте працювати важко, особливо в II стадії захворювання. У такому разі хворим призначають судинозвужувальні краплі в ніс (3% розчин ефедрину, 0,1% розчин адреналіну, санорин, галазолін, нафтизин тощо), які дають поліпшення на 2—3 год. Також судинозвужувальний ефект дають вдихання розчину нашатирного спирту, мазь Симановського. Без лікування нежить минає через 5—7 днів.
Профілактикою ускладнення гострого риніту є правильне сякання, котре має бути не дуже сильним, почерговим через кожну ніздрю після використання судинозвужувальних засобів. Сильне сякання сприяє проникненню інфекції в приносові порожнини та середнє вухо.