Гострий гайморит є найчастішою формою серед інших форм синуїту. До її місцевих проявів належать закладання носа, відчуття роз-та болю в ділянці відповідної пазухи. У разі порушення дренажної функції пазухи та підвищення в ній тиску біль може бути значним, віддавати в зуби, око, скроневу та лобову ділянки на боці ураження. Під час нахиляння голови донизу біль може посилюватися. Спостерігаються виділення з носа: спочатку серозні, а потім гнійні. Внаслідок закупорювання слізно-носового каналу іноді виникає сльо-зоточивість та світлобоязнь. Нерідко хворі відзначають зниження нюху або його повну відсутність.
Загальними симптомами є погіршення самопочуття, особливо воно виражене в разі двобічного порушення носового дихання, підвищення температури тіла, яке супроводжується ознобом. Температурна реакція може бути різною і залежить від стану імунної системи організму.
Під час обстеження хворого на гострий гайморит іноді можна виявити припухлість щоки та біль при надавлюванні в ділянці собачої ямки ({озза сапіпа). Під час передньої риноскопії визначається гіперемія та набряк слизової оболонки носової порожнини. Під середньою носовою раковиною можна виявити скупчення гною у вигляді смужки. Іноді поява гною може спостерігатися тільки після анемізації слизової оболонки середньої носової раковини та нахиляння голови в здоровий бік. Але наявність гною в середньому носовому ході може бути зумовлена потраплянням його не тільки з верхньощелепної, але й з лобової пазух, передніх та середніх клітин решітчастого лабіринту. Для уточнення діагнозу необхідно провести додаткове дослідження : ультразвукове, термографію, рентгенографію приносових пазух, діагностичну пункцію верхньощелеи ної пазухи з її промиванням.
Пункцію верхньощелепної пазухи проводять для визначення та евакуації її вмісту, дослідження функціонального стану природного вивідного отвору пазухи, а також уведення в неї лікарських речовин. Маніпуляцію здійснюють за допомогою спеціальної голки Куліковського через нижній носовий хід після попередньої його анестезії шляхом змащування 2% розчином дикаїну та анемізації середнього носового ходу. Пункцію проводять на самій верхівці склепіння нижнього носового ходу на відстані 2—2,5 см ні І переднього кінця нижньої носової раковини. Голку спрямовують до зовнішнього кута орбіти того самого боку. Пункцію проводять легенько, обертовими рухами, при цьому кінець голки проникає через кісткову стінку в пазуху. Після проколу можливе відсмоктуваним шприцом вмісту пазухи, її промивання антисептичними розчинами При цьому промивна рідина потрапляє в пазуху через пункційну голку, а виходить через природний отвір разом із вмістом. У том разі, коли співустя не функціонує, в пазуху уводять іншу голку також через нижній носовий хід і промивання здійснюють через 2 голки. Відомі ускладнення пункцій верхньощелепної пазухи, до яких належать кровотеча, прокол через нижньоорбітальну або передню стінку пазухи, іноді в крилопіднебінну ямку. Найважчим ускладненням пункції є повітряна емболія судин мозку або серця. Щоб цього уникнути, не варто з підсиленням нагнітати рідину в пазуху та уникати її продування після промивання.
З метою меншої травматизації, в разі необхідності тривалої пункції проводять катетеризацію верхньощелепної пазухи. Катетер уводять через просвіт голки Куліковського або безпосередньо на голці. За умови підключення до катетера системи для внутрішньовенних інфузій можна проводити пролонговане промивання пазухи та уводити лікарські розчини.
Лікування гострого гаймориту, як правило, консервативне. Проводять антибактеріальну терапію (антибіотики, сульфаніламідні препарати), призначають гіпосенсибілізувальну та болезаспокійливу терапію, за показаннями — серцеві та судинні препарати. Патоге-нетично обгрунтоване використання препаратів, які поліпшують мікроциркуляцію. Місцеве застосовують судинозвужувальні засоби (адреналін, нафтизин, галазолін тощо), які уводять на турундах у ділянку середнього носового ходу. У пазуху під час пункції уводять розчини антибіотиків (ураховуючи чутливість до них мікрофлори), кортикостероїдні гормони, за наявності густого в'язкого секрету в пазусі ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин тощо). Фізіотерапевтичні процедури (солюкс, УВЧ) призначають тільки за наявності належного відтоку виділень із пазухи. У хворих на одон-югенний гайморит обов'язково проводять санацію ротової порожнини. Лікування амбулаторне, у разі важкого перебігу хвороби — в умовах стаціонару.
Показанням до екстреного хірургічного втручання є синусогенні орбітальні або внутрішньочерепні ускладнення. Хірургічне лікування показано також у хворих на гострий одонтогенний гайморит, усклад-Ік-ний остеомієлітом верхньощелепної кістки.