Клінічна картина хронічного етмоїдиту часто є поліморфною, і тому виникають труднощі в діагностиці захворювання. У зв'язку з тим що клітини решітчастого лабіринту займають центральне положення щодо інших пазух, їх пошкодження рідко буває ізольованим.
Дуже часто хронічний етмоїдит супроводжується утворенням поліпозних розрощень. Частіше немає можливості знайти первинне місце походження поліпа. Так, під час дифузної поліпоїдної риносинусопатії вся слизова оболонка може розглядатись як хворобливо змінена. Іноді поліпи бувають поодинокими, але найчастіше численними. Під час морфологічного дослідження поліпи мають вигляд набряклих запальних виростів слизової оболонки. За кольором вони сірі або блідо-рожеві, мають гладеньку поверхню. Залежно від їх величини порушується носове дихання. У період загострення з'являються всі ознаки гострого синуїту.
Наявність поліпозних розрощень визначає і лікувальну тактику, яка полягає насамперед у видаленні поліпів. При цьому одночасно проводять часткове розкриття клітин решітчастого лабіринту. Для цього доцільніше використати ендоскопічну техніку, яка дозволяє уникнути можливих ускладнень (рана даху решітчастого лабіринту, паперової пластинки, решітчастих артерій тощо). Останніми роками запропоновано декілька методик пункцій клітин решітчастого лабіринту у хворих на гнійний етмоїдит.
У разі виникнення орбітальних або внутрішньочерепних ускладнень, коли необхідно відкрити всі пошкоджені пазухи, розкриття клітин решітчастого лабіринту проводять через верхній відділ медіальної стінки верхньощелепної пазухи.