Синкретизм первісного міфу може бути правильно зрозумілий лише в тому випадку, якщо ми проаналізуємо реальні умови й джерела міфологічної творчості людей тієї епохи.
Міфи не були продуктами індивідуальної фантазії, індивідуальної уяви. Вони виникали як продукт колективної свідомості первісної громади (роду або племені). Як ми вже з’ясували, спочатку міфи виникали в нерозривному зв’язку з обрядовими діями. Реалізуючі свої сподівання й очікування в обряді, члени первісної громади наче колективно творили міф, видаючи бажане за дійсне. При цьому первісний міф не вигадували, а скоріш за все „вимальовувався”.
Згодом стан істотно ускладнювався. Міфи, фіксуючись у мові, здобувають певну самостійність стосовно обряду. Але, відділившись від обряду, міф залишається надбанням колективної свідомості первісних общин. Етнографи неодноразово відзначали особливості міфу як продукту колективної творчості первісних людей. Зокрема, міф (на відміну від казки) не має індивідуальних варіантів, він не підлягає ніяким змінам з боку оповідача. Його реальне буття безпосередньо пов’язане з життям певної спільноти людей. Багато міфів носили езотеричний характер і доступні були тільки присвяченим (наприклад, в австралійців - чоловікам, що пройшли ініціації). Розповідь (або ритуальне відтворення) міфу є завжди сакральний акт, певна знаменна подія в житті роду або племені.
Новітні дослідження французького етнолога К. Леві-Строса вказують, що сюжети міфів у різних народів не є чимось довільним, випадковим, а підкоряються певним закономірностям. К. Леві-Строс спробував виявити ці закономірності на основі аналізу структурної спільності різних міфів. Очевидно, структурна спільність міфів свідчить про певні закономірні тенденції розвитку міфологічної свідомості різних родоплемінних груп.
Зазначимо, однак, що структурна спільність різних міфів не повинна зближуватися, ти паче ототожнюватися з логікою наукового, раціонального мислення. Поряд з цим К. Леві-Строс пише: „можливо, ми відкриємо один раз, що та сама логіка полягає й у міфічному, і в науковому мисленні й що людина завжди мислив однаково добре”. Але не слід забувати, що „логіка” міфологічних структур принципово відрізняється від логіки наукового мислення, тому що міфологічні структури завжди дають ілюзорне, фантастичне відбиття об’єктивних зв’язків і залежностей, властивих навколишньому світу. Якщо це й логіка, то особлива, „міфологіка”, що неадекватна об’єктивній логіці предмета. Ф. X. Кессіді справедливо зауважує із цього приводу, що хоча міф і відбиває деякі реальні протилежності, але він завжди намагається перебороти ці протилежності у свідомості за допомогою фантастичних образів та істот.