Міжнародний рух капіталу

На ранніх етапах розвитку світового господарства основними формами міжнародних економічних відносин була міжнародна торгівля, тобто вивіз товарів. З другої половини XIX століття все більшого значення набуває вивіз капіталу. Вивіз капіталу — це розміщення капіталу в інших країнах з метою отримання більшого прибутку.

Необхідність і основна причина вивозу полягає в його відносному надлишку в національній економіці. Другою причиною е прагнення ТНК використати відмінності в рівнях національних витрат виробництва, передусім у заробітній платі, й одержати більший прибуток. У країнах, куди вивозиться капітал, е дешева сировина і робоча сила, розширюється ринок збуту товарів. Усе це забезпечує вищий прибуток.

Рис. 4.6. Експорт капіталу

Капітал вивозиться приватними фірмами, державними або міжнародними фінансовими організаціями — такими як Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), МВФ, і транснаціональними корпораціями. За формами власності розрізняють вивіз приватного і державного капіталу. За сферами вкладання — вивіз підприємницького і позичкового капіталу (рис. 4.6). Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом будівництва за кордоном власних або спільних підприємств, придбання пакетів акцій, інших цінних паперів і шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірніх компаній.

Капіталовкладення у виробництво зарубіжних країн залежно від контролю над ним поділяються на прямі та портфельні. Пряні інвестиції дають право контролю над зарубіжними підприємствами внаслідок володіння контрольними пакетами акцій. Портфельними називаються вкладення капіталу в акції зарубіжних компаній та в інші цінні папери з метою одержання доходу у формі дивідендів чи процентів, але вони не дають права контролю над діяльністю підприємств.

Вивіз позичкового капіталу здійснюється у формі приватних і державних позик через систему міжнародного кредиту. Кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (3—5 років) і довгострокові (понад 5 років). За формами надання розрізняють товарні і валютні кредити.

Вивіз капіталу вигідний не тільки його експортерам, а й тим країнам, у які він вивозиться. Іноземні інвестиції, з одного боку, сприяють розширенню виробництва, збільшенню робочих місць, зростанню доходів населення, а з іншого — запровадженню НТП, нових технологій, нових прогресивних форм організації виробництва та виробництва нових товарів. Країни, в які вивозиться капітал, усе більше втягуються у світові господарські зв'язки, у систему міжнародного поділу праці. В сучасних умовах особливо зацікавлені в збільшенні іноземних інвестицій постсоціалістичні країни, у тому числі й Україна.

У минулому капітал вивозився переважно з метрополій у колонії, з розвинутих країн у слаборозвинуті. Це, з одного боку, посилювало економічну залежність відсталих країн, а, з другого, — сприяло економічному розвитку, хоч часто однобокому, а також розширювало міжнародну торгівлю.

Після Другої світової війни відбулися значні структурні зміни в експорті капіталу. Якщо в минулому капітали вкладалися головним чином у добувну промисловість, торгівлю і банки, то в другій половині XX ст. вони все більше розміщувалися в обробній промисловості, енергетиці та інших високодохідних галузях виробництва. Вивіз капіталу відіграв значну роль у становленні нових індустріальних країн — Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру, Мексики, Бразилії, Аргентини та інших.

В експорті капіталу все більшу роль почала відігравати держава, а вивезення державного капіталу все більше переслідувало політичні цілі. Важливу роль в експорті капіталу в сучасних умовах відіграють МБРР, МВФ та інші міжнародні фінансові організації. В останній час суттєво змінилися напрями вивозу капіталу. Якщо до Другої світової війни переважна частина приватних капіталів вивозилась у колонії та слаборозвинуті країни, то з 60—70-х років основна маса приватних капіталів вивозиться з одних розвинутих країн в інші. Причиною цього стали великі структурні зрушення в економіці під впливом НТР.

У сучасний період практично всі розвинуті країни і майже всі країни, що розвиваються, одночасно імпортують і експортують капітал. І важливість не стільки в обсязі вивезеного капіталу, скільки в його структурі. Так, інвестиції, що сприяють консервації неефективної структури економіки, ведуть скоріше до сповільнення, ніж до прискорення темпів розвитку економіки країни, в яку вивозиться капітал.

Головна мета, якої прагнуть досягти країни-імпортери капіталу, полягає в тому, щоб разом з ним у національну економіку залучити нові технологи і нові прогресивні форми організації виробництва,які дають цілком інший економічний ефект у порівнянні з вітчизняним виробництвом. У сучасних умовах унаслідок вивозу капіталів створюється все більше змішаних підприємств, у які вкладаються іноземні та національні капітали. Усе більшого значення набуває експорт патентів і ліцензій на нові науково-технічні відкриття.

У процесі сучасної глобалізації світової економіки міжнародні потоки капіталів і виробництво, що ґрунтується на міжнародних інвестиціях, відіграють не меншу роль, ніж міжнародна торгівля. У сучасному світі майже не залишилося країн, не залучених у процеси міжнародного інвестиційного співробітництва. Стало аксіомою, що стійкі темпи економічного розвитку неможливі без ефективної участі у світо-господарських процесах, у тому числі без активного використання переваг від залучення іноземних інвестицій.

Міжнародна міграція капіталів полегшується тим, що за останні десятиріччя набрали поширення міжнародні норми регулювання інвестиційних процесів, які відображені у двосторонніх і багатосторонніх угодах міжнародних організацій, зокрема COT. Завдяки зростанню міжнародних потоків капіталів національні економіки стають усе більше взаємозалежними. Цьому сприяє те, що долаються митні бар'єри внаслідок створення філій та дочірніх фірм у різних країнах зростає взаємне проникнення капіталів у розвинутих і слаборозвинутих країнах. Взаємне проникнення капіталів є вигідним для експортерів і для імпортерів капіталу (рис. 4.7).

Рис. 4.7. Наслідки вивозу капіталу