Методика спрямована на вивчення здатності учня до емпатії (співчуття, співпереживання) як риси характеру.
Емпатія – це здатність до співчуття, співперживання
Егоцентрична емпатія— це така коли дитина є об'єктом власних переживань, а інший і його страждання – тільки привід для переживання за себе . Тобто співчуваючи нещастю іншого , дитина переживає не за його благополуччя, а за те, чого він боїться у майбутньому для самого себе, або що сам переніс в минулому. На першому місці у неї власні інтереси і потреби
Гуманістична емпатія - коли дитина переживає не благополуччя іншого, співпереживає.
Для визначення домінуючої емпатії пропонуємо використати методику «Незакінчених розповідей». У розповідях описується схожі конфліктні ситуації, але умови конфлікту від розповіді до розповіді змінюються. Побудовані розповіді таким чином, що один із персонажів - винуватець конфлікту, а другий (головний герой) - потерпілий. Головний герой всіх розповідей - дитина, а його противник тварина, дорослий чи інша дитина. І той, і інший переживають з приводу конфлікту. Ситуація повинна бути розв'язана обстежуваним на користь одного з персонажів. Коли дитина уявляє себе головним героєм, слід вважати, що вона виявляє егоцентричну емпатію.
Коли учень розв'язує конфлікт на користь іншого персонажа - тварини, дорослого однолітки, це означає, що у них виникла гуманістична емпатія.
Дітям читають невеличкі розповіді. Після цього вони повинні відповісти на такі запитання; як треба закінчити оповідання, що б ти вчинив на місці героя, чи шкода тобі когось із персонажів, а коли так, кого більше? Кожну відповідь дитина повинна аргументувати.
Розповіді для проведення діагностики здатності до емпатії
1. Моя бабуся захворіла і приїхала до нас. Ми турбуємося про неї. Я дуже хочу мати собачку, але бабуся не любить собак. Одного разу повертаючись зі школи, я побачив мокрого від дощу чорненького песика. Я приніс його додому, висушив, нагодував. Він так лагідно лизав мені руку, вертів хвостиком, лащився і вдячно повискував. Я вирішив: нехай він живе у нас. Вранці я прокинувся і побіг до ванної, де спав мій друг, але його там не було. Бабуся вигнала його на вулицю. Хоч на дворі сіяв дрібний дощ...
2. Ми жили на дачі. У нас був хороший друг - собака Дружок. Ми з ним ходили на рибалку, в ліс гралися купалися. Він хоч і не людина але все розумів. Потім ми одержали телеграму, що до нас приїжджає тьотя Клава, і ми поїхали додому, а собаку мама закрила у сарай. Вдома було весело, тьотя привезла нам іграшки, цукерки. Вранці я попросив маму поїхати на дачу, казав, що собака голодний, без води може померти, йому сумно. Мама відповіла, що нічого не трапиться, а коли здохне, то не великий жаль, їх там багато бігає, можна взяти іншого, а тітка приїздить не кожного дня...
3. Наш сусід збирався у відрядження і сказав: «Хай папуга Кеша поживе
у тебе, можеш навіть залишить його собі назавжди, коли захочеш». Я дуже
зрадів, доглядав Кешу, полюбив його. Але папуга поводив себе дивно: не їв,
часто поглядав на двері, ні з ким не говорив, тільки вигукував ім'я дяді
Гриші. Я гладив його говорив ласкаві слова, приносив ласощі, але він
тільки жалібно дивився на мене. Нарешті через тиждень приїхав дядя
Гриша...
4. В дитячому садку під час обіду за одним столом сиділи дві дівчинки -
Світлана і Галя. Світлана, пустуючи, штовхнула Галю, а та ненавмисно
штовхнула чашку з компотом і залила скатертину. Коли прийшла
вихователька і запитала, хто це зробив, Світлана сказала, що то Галя. Галю
покарали, а діти тепер не хочуть гратися з Світланою, не дають їй іграшок.
Вона стоїть і плаче…
Обробка та аналіз отриманих результатів
Якщо до різних персонажів в усіх наведених розповідях проявляється один і той самий вид емпатії, таких дітей слід вважати постійно емпатійними, коли ж вони проявляють поперемінну емпатію – нестійко емпатійними