Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища може бути:

— глобальним;

— регіональним;

— субрегіональним;

— міждержавним.

В основі такого співробітництва насамперед лежить створення інституціональних управлінських і координаційних структур, які беруть на себе основну відповідальність по становленню й роз­витку такого співробітництва.

Серед найбільш примітних аспектів міжнародного співробітни­цтва держав на глобальному рівні можна назвати такі. В 1972роців рамках ООН була розроблена Програма по захисту навколишнього природного середовища (ЮНЕП), що має штаб-квартиру в Найробі (Кенія). Ця програма являє собою спеціальний міжнародний меха­нізм із координації співробітництва держав у галузі охорони нав­колишнього природного середовища. У структуру ЮНЕП входять Рада керуючих, Секретаріат і Фонд навколишнього середовища.

Очолює ЮНЕП директор і Рада керуючих, що складається з пред­ставників 58 країн. Основними функціями Ради є:

— сприяння міжнародному співробітництву в галузі навколиш­нього середовища й надання в міру необхідності рекомендацій щодо політики, яка проводиться з цією метою;

— здійснення загального керівництва й координації програм у галузі навколишнього середовища, що виконуються органі­заціями ООН;

— підготовка оглядів стану навколишнього середовища й визна­чення шляхів міжнародного співробітництва;

— здійснення постійного спостереження (моніторингу) за впли­вом національної й міжнародної політики на стан навколиш­нього середовища й природоохоронних засобів для країн, що розвиваються;

— підготовка огляду заходів, передбачених Фондом навколиш­нього середовища й т.п.

ЮНЕП функціонує в сесійному порядку. Сесія збирається що­річно, у її підготовці беруть участь виконавчий директор і секре­таріат.

Виконавчий директор очолює канцелярію, до якої входить: відділ оцінки навколишнього природного середовища; відділ керування в галузі охорони навколишнього природного середовища; відділ із проблем опустелювання; сектор природоохоронної освіти; сектор доповідей про стан навколишнього природного середовища.

Під керівництвом секретаріату діють: бюро з питань програми; відділ зовнішніх зносин і планування політики; бюро зв'язку в Нью-Йорку й Женеві; служба інформації, регіональні представництва.

У питаннях діяльності Фонду навколишнього природного сере­довища важливу роль відіграє бюро з питань Фонду навколишнього природного середовища й адміністрації. До нього входить адміні­стративний відділ і помічник виконавчого директора.

До найважливіших напрямків природоохоронної діяльності ЮНЕП відносяться:

— охорона окремих природних об'єктів (захист морського сере­довища, охорона ґрунтів і прісних вод);

 

— боротьба з різними видами шкідливого впливу (боротьба з опустелювашіям, забрудненням);

— раціональне використання природних ресурсів;

— створення світової довідкової служби спостереження за станом навколишнього середовища (моніторинг);

— вивчення екологічних особливостей розвитку населених

пунктів;

— розробка міжнародно-иравових засад правоохоронної діяль­
ності й т.п.

За підтримкою й активною участю ЮНЕП були розроблені й прийняті Конвенція з охорони Середземного моря від забруднення 1976 року, Кувейтська регіональна конвенція з охорони морського середовища від забруднення 1978 року, Боннська конвенція про збе­реження мігруючих видів диких тварин 1979 року й багато інших.

Досить актуальними і ефективними є міжнародні форуми, ор­ганізовані під егідою ООН і присвячені проблемам охорони навко­лишнього природного середовища. Одним з таких представницьких міжнародних форумів стала Конференція з охорони навколишнього природного середовища й розвитку, що пройшла в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Найважливішим результатом конференції стало прийняття Декларації Ріо де Жанейро по навколишньому середо­вищу й розвитку.

Принципи, закріплені в «Декларації Ріо»:

— дотримання прав людини в галузі охорони навколишнього
природного середовища;

~— співробітництво держав у галузі охорони навколишнього при­родного середовища;

— сталий розвиток людського суспільства;

— - мир і мирне вирішення екологічних спорів.

У цьому ж документі знову, але з акцентом на глобалізацію, були закріплені принципи співробітництва держав у галузі охорони на­вколишнього природного середовища:

(а) захист навколишнього природного середовища — складова
частина процесу мирного розвитку;

(б) прийняття державами ефективних законів у галузі охорони
навколишнього природного середовища із установленням
відповідальності суб'єктів за забруднення навколишнього
природного середовища;

(в) попередження фактів переміщення в інші держави забруд­
нювачів, що наносять збиток навколишньому природному
середовищу й людині;

(г) взаємна інформація про заходи, які можуть мати негативні
трансграничні наслідки для навколишнього природного се­
редовища:

(д) глобальне партнерство держав з метою збереження екоси­стеми Землі;

(є) оцінка передбачуваних екологічних наслідків у перспективній діяльності;