Під кодифікацією міжнародного права розуміють систематизацію міжнародно-правових норм, здійснювану суб'єктами міжнародного права.
Перші згадки в літературі з міжнародного права про корисність кодифікації належать до періоду буржуазних революцій. Вважається, що першим, хто виступив з ідеєю кодексу міжнародного права, був англійський юрист і філософ І. Бентам. Він, зокрема, писав, що «мало можна знайти в житті речей більш необхідних, ніж кодекс міжнародного права».
Кодифікація передбачає не тільки приведення в єдину систему чинних міжнародно-правових норм, але і більш точне їх формулювання, відбиття в договірній формі міжнародних звичаїв. Звідси, сучасна кодифікація міжнародного права здійснюється шляхом:
а) установлення точного змісту і чіткого формулювання вже іс-
нуючих чинних (звичаєвих або договірних) принципів і норм міжнародного права в певній сфері відносин між державами (галузі міжнародного права);
б) зміни або перегляду застарілих норм;
в) розроблення нових принципів і норм з урахуванням науково-
технічного прогресу, актуальних потреб міжнародних від
носин, особливо в контексті вирішення глобальних проблем
виживання людської цивілізації;
г) закріплення в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм
у єдиному міжнародно-правовому акті (у конвенції, договорі, угоді) або в низці актів (у конвенціях, деклараціях і резолюціях конференцій). У науковій літературі з міжнародного права дотепер зустрічається поділ кодифікації міжнародного права на офіційну і неофіційну. Приводом до такого поділу стали кількаразові спроби неофіційної або доктринальної (наукової) кодифікації міжнародного права, розпочаті окремими юристами (наприклад, Бустаманте, Блюнчлі, Каче-новським) і деякими міжнародними і національними неурядовими установами й організаціями (наприклад, Інститутом міжнародного права, Асоціацією міжнародного права, латиноамериканськими організаціями юристів-міжнародників). Однак міжнародна практика свідчить про те, що кодифікація міжнародного права є складним
політико-правовим процесом нормотворчості в міжнародних відносинах і тому завжди є міждержавною діяльністю. Отже, кодифікація міжнародного права може мати тільки офіційний характер.
Офіційна кодифікація міжнародного права реалізується у формі міжнародних договорів. Особливе місце в кодифікаційному процесі посідає Організація Об'єднаних Націй. Статут ООН містить положення про те, що «Генеральна Асамблея (ГА ООН) організує дослідження і робить рекомендації з метою: а)... заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації» (ст. 13 Статуту). Таким чином, необхідно зазначити, що поняття «кодифікація» і «прогресивний розвиток міжнародного права» є складовими, взаємозалежними і взаємопроникними елементами єдиного кодифікаційного процесу.
Практичною діяльністю з кодифікації міжнародного права в рамках ООН займається Комісія міжнародного права (повна назва — Комісія з прогресивного розвитку і кодифікації родного права), що є допоміжним органом ГА ООН, їй підзвітна і підконтрольна. Комісія створена за резолюцією ГА ООН 174 (II). Діяльність Комісії регулюється Положенням 1947 року (із наступними змінами), затвердженим ГА ООН. До її складу входять 34 (до 1981 року — 25) юристи-міжнародники, «які мають визнаний авторитет у галузі міжнародного права». Члени Комісії обираються ГА на 5-річний термін і виступають в особистій якості. Завданням Комісії є заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікація. Положення про Комісію передбачає, що весь процес її діяльності має бути підпорядкований завданню досягнення таких результатів, що були б прийнятні для зацікавлених держав.
Хоча Комісія займається переважно питаннями міжнародного публічного права, вона розглядає і питання приватного права. В основному Комісія займається підготовкою проектів статей і конвенцій у цілому. На початку роботи вона звертається до урядів держав — членів ООН із проханням направити їй тексти законів, судових рішень, договорів, дипломатичного листування й інших документів, необхідних для глибокого і докладного вивчення питання, що кодифікується. Після цього передбачається видання документа Комісії, у якому містяться проекти статей або конвенцій разом із пояснювальними і допоміжними матеріалами й інформацією. Цей документ надсилається урядам від імені Комісії з проханням подати свої зауваження з приводу нього. Згодом Комісія враховує ці зауваження урядів при упорядкуванні остаточного проекту, що рекомендується в ГА ООН для прийняття відповідного рішення.
Найбільш суттєві результати кодифікації досягнуті Комісією в галузі права міжнародних договорів, права міжнародних організа-
цій, дипломатичного і консульського права, міжнародного права в період збройних конфліктів.
Література
Алексидзе А.А. Некоторые вопросы теории международного права. Императивные нормы. — Тбилиси, 1982.
Василенко В.А. Основы теории международного права. — К., 1988.
Даниленко Г.М. Обычай в современном международном праве, — М., 1988.
Денисов В.Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України // Суверенітет України і міжнародне право. — К., 1995.
Дмитриева Т.К. Мораль и международное право. — М., 1991.
Захарова Н.В. Индивид — субъект международного права // Советское государство и право. — 1989. — № 11. — С. 112-118.
Каламкарян Р.А. Международно-правовое значение односторонних юридических актов государств. — М., 1984.
Левин Д.Б. Актуальные проблемы теории международного права. — М., 1974.
Лихачев В.Н. Установление пробелов в современном международном праве. — Казань, 1989.
Лукашук И.И. Источники международного права. — К., 1966.
Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. — М., 1997.
Лукин П.И. Источники международного права. — М., 1960.
Минасян Н.М. Источники современного международного права. — Ростов-на-Дону, 1960.
Миронов Н.В. Международное право: нормы и их юридическая сила. — М., 1980.
Мовчан А.П. Кодификация и прогрессивное развитие международного права. — М., 1982.
Общепризнанные нормы в современном международном праве/ Отв. ред. Н.Н. Ульянова. — К., 1984.
Суворова В.Я. Реализация норм международного права. — Екатеринбург, 1992.
Филимонова М. Источники современного международного права. — М., 1987.
Черниченко СВ. Международное право: современные теоретические проблемы. — В 2-х т. — М., 1993.
Шестаков Л.Н. Императивные нормы в системе современного международного права. — М., 1982.