Юридична природа основних принципів міжнародного права

' Основні принципи міжнародного публічного права — це керів­ні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені засади міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільш загальне виражен­ня і практику сталої поведінки і взаємодії суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин.

Принципи міжнародного публічного права виконують одно­часно дві функції:

— сприяють стабілізації всього комплексу міжнародних відно­син, обмежуючи їх певними нормативними рамками;

— закріплюють усе нове, що з'являється в практиці суб'єктів міжнародного права в рамках міжнародних відносин, і в такий спосіб сприяють їх розвиткові.

Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті ООН (преамбула, ст.ст. 1 і 2). Розширене тлумачення основних принци­пів дається в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятої на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1970 році. У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), підписаному в Гельсінкі 1 серпня 1975 року главами 33 європейських держав, керівниками США і Канади, міститься Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах.

До загальних принципів міжнародного публічного права на­лежать:

— принцип суверенної рівності держав;

— принцип незастосування сили або загрози силою;

— принцип територіальної цілісності держав;

— принцип непорушності державних кордонів;

— принцип мирного вирішення міжнародних спорів;

— принцип невтручання у внутрішні справи;

— принцип загальної поваги прав людини;

— принцип самовизначення народів і націй;

— принцип співробітництва;

— принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань.

Основні принципи міжнародного права мають такі особли­вості, що дозволяють їм посісти важливе місце в системі норм міжнародного права:

— вони є універсальними нормами міжнародного права, їх від­різняють незаперечність і загальна обов'язковість;

— вони мають обов'язковий характер для всіх без винятку держав, незалежно від того, чи є вони членами ООН, та інших суб'єктів міжнародного права;

— вони мають першість стосовно всіх інших норм системи міжнародного права;

— вони, як виняток із загальних правил дії міжнародно-правових норм, мають зворотну силу, що дозволяє їм поширювати свою дію на будь-яку норму, яка виникла раніше самого принципу, аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків;

— тільки діяння, що порушують принципи міжнародного права, розглядаються як міжнародні злочини;

— ці принципи можуть бути правовою основою для регулювання міждержавних відносин за відсутності прямого регулювання.

Привертає увагу тенденція зростання кількості основних прин­ципів сучасного міжнародного права. Якщо в Статуті 00Нбуло спочатку закріплено сім принципів, що були детально регламен­товані в Декларації принципів міжнародного права 1970 року, то в Заключному акті НБСЄ 1975 року їх налічувалося вже десять (додані принципи непорушності кордонів, територіальної ціліс­ності, поваги прав людини). Проте і цей перелік не є вичерпним. Очевидно, що об'єктивні умови розвитку людської цивілізації ставлять на порядок денний необхідність міжнародно-правового визнання принципу екологічної безпеки, що не одержав юридич­ного закріплення. У сучасному міжнародному праві сформувався й активно діє в міждержавних відносинах принцип загального і пов­ного роззброєння під ефективним міжнародним контролем, який не був закріплений в кодифікаційних актах основних принципів міжнародного права. Отже, зазначена тенденція зберігається.

При тлумаченні і застосуванні принципів міжнародного публіч­ного права слід ураховувати, що всі вони взаємно пов'язані і кожен із них повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів.

Особлива важливість основних принципів міжнародного права знаходить свій прояв у їх безпосередньому закріпленні (див. Консти­туцію СРСР 1977 р.) або в указівці, посиланні на них в конституціях держав-членів світового співтовариства. Так, ст. 18 Конституції України визначає, що «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».