Як самостійний принцип поваги прав людини був сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 року. В аналізованій галузі ухвалений ряд найважливіших актів, до яких належать: Загальна декларація прав людини 1948 року і два Пакти про права людини 1966 року, один — про громадянські і політичні права, інший — про економічні, соціальні і культурні права. Був укладений ряд Конвенцій з конкретних аспектів: про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948 рік), про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1966 рік), про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок (1979 рік), про права дитини (1989 рік) та ін.
Затвердження в міжнародному праві принципу поваги прав людини вносить зміни в саму концепцію сучасного міжнародного права.
Ставлення держави до свого населення стає об'єктом уваги міжнародного співтовариства. Держави беруть на себе зобов'язання додержуватися історично досягнутих стандартів прав людини, оскільки від цього залежать і міждержавні відносини. Міжнародне право враховує важливий аспект взаємозв'язку внутрішнього і міжнародного життя держав. У ст. З Конституції України закріплено, що « права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».
У цілому ж затвердження в міжнародному праві принципу поваги прав людини — важливе свідчення ступеня цивілізованості як цього права, так і самого міжнародного співтовариства.
Кожна держава має суверенну владу видавати норми, що визначають права й обов'язки її громадян. Проте реалізація цієї влади повинна відбуватися в рамках міжнародного права. Міжнародний контроль у цій галузі не суперечить принципу невтручання. У Документі Московської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1991року підтверджується, що «питання, які стосуються прав людини, основних свобод, демократії і верховенства закону, мають міжнародний характер, оскільки дотримання цих прав і свобод складає одну з основ міжнародного порядку». Відповідні зобов'язання становлять безпосередній і законний інтерес для всіх держав-учасниць і не належать до винятково внутрішніх справ відповідної держави.
На відміну від інших принципів міжнародного права принцип поваги прав людини займає центральне становище й у національному праві.
Аналіз міжнародних актів дозволяє виділити такі основні положення принципу поваги прав людини:
— визнання гідності, властивої всім членам людської родини, а також їх рівних і невід'ємних прав є основою свободи, справедливості і загального миру;
— кожна держава зобов'язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод відповідно до Статуту ООН;
— права людини повинні охоронятися владою закону, що забезпечить національний мир і правопорядок, людина не буде змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення;
— держава зобов'язана шанувати і забезпечувати всім особам, що знаходяться в межах її юрисдикції, права і свободи, визнані міжнародним правом, без будь-якої різниці, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, станового або іншого становища;
— кожна людина несе обов'язки стосовно інших людей і того суспільства і держави, до яких вона належить;
— держава зобов'язана вжити законодавчих та інших заходів, необхідних для забезпечення міжнародно визнаних прав людини;
— держава зобов'язана гарантувати будь-якій особі, права якої порушені, ефективні засоби правового захисту;
— держава зобов'язана забезпечити право людини знати свої права і діяти відповідно до них.