Види міжнародних правопорушень

Претензія може бути заявлена державі у вигляді зобов'язання провини або відповідно до термінології Комісії міжнародного права «у вигляді присвоєння державі поведінки, що є порушенням між­народного зобов'язання, коли наявні основні ознаки міжнародного правопорушення ».

Слід зазначити, що, незважаючи на двовидовий розподіл міжна­родних правопорушень, розпочатий Комісією ООН з міжнародного права, у сучасній міжнародній практиці і доктрині розрізняють три види міжнародних правопорушень, що визначаються за суб'єктною і суб'єктивною сторонами складу таких правопорушень:

1) міжнародні злочини;

2) злочини міжнародного характеру;

3) інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти). Розглянемо диференціальні відмінності цих видів міжнародних

правопорушень за суб'єктами їх вчинення, зв'язком правопорушень із державою і формами відповідальності.

Міжнародні злочини — це злочини, що порушують міжнародні зобов'язання, які є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому.

Міжнародні злочини:

— здійснюються державами, посадовими особами держав, що ви­користовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;

— здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою;

— зазіхають на міжнародний мир і безпеку,

— загрожують основам міжнародного правопорядку;

— спричиняють відповідальність держави як суб'єкта міжна­родного права і персональну кримінальну відповідальність виконавців, що настає в рамках міжнародної, а в деяких ви­падках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції.

Під злочином міжнародного характеру розуміють діяння фізичної особи, що зазіхає на права й інтереси двох або декількох держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб. До таких злочинів належать: захоплення заручників; зазіхання на осіб, що користуються міжнародним захистом; підроблення грошових знаків; незаконне захоплення повітряних суден та ін.

Злочини міжнародного характеру:

— зачіпають інтереси двох або декількох держав, юридичних осіб і/або громадян;

— здійснюються окремими фізичними особами без зв'язку із політикою держави;

— спричиняють персональну відповідальність правопорушників у рамках національної юрисдикції.

Міжнародні делікти визначаються за залишковим принципом, до них належать правопорушення, що не ввійшли до перших двох груп. Таким самим чином їх визначала і Комісія з міжнародного права. До них належать: порушення державою своїх односторонніх зобов'язань; невиконання рішень міжнародних судів і арбітражів;

порушення державою договірних зобов'язань, що не мають основ­ного значення і т.д. Міжнародні делікти:

— не мають характеру злочинів і не становлять суспільної не­безпеки міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру;

— можуть здійснюватися будь-якими суб'єктами міжнарод­них правовідносин, що порушують положення приписів міжнародно-правових норм;

— спричиняють відповідальність суб'єктів, що може виражатися у формі самообмежень, які випливають у результаті офіцій­ного визнання протиправності поведінки суб'єкта.

8.4. Види і форми відповідальності

Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав: політична і матеріальна. Деякі автори поділяють таку відпові­дальність на матеріальну і нематеріальну, виходячи з того, що міжнародно-правова відповідальність завжди застосовуватиметься в політичній формі.

Політична відповідальність, як правило, супроводжується застосуванням стосовно держави-порушниці примусових заходів і пов'язана з матеріальною відповідальністю.

Найбільш поширеними формами політичної відповідальності є: сатисфакція, ресторація, різноманітні форми обмежень суве­ренітету (наприклад, призупинення членства або виключення із міжнародної організації), декларативні рішення.

Сатисфакція (задоволення) як форма політичної відпові­дальності передбачає обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення нематеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави.

Сатисфакція може виявитися в таких діях держави-деліквента (винного суб'єкта, що зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну правопорушенням):

— офіційне вираження жалю або співчуття;

— висловлення вибачень;

— надання запевнень у тому, що подібні акції не повторяться в майбутньому;

— кримінальне покарання винних осіб;

— видання нормативного акта з визнанням своєї провини, з тим щоб подібні дії не повторювалися в майбутньому;

— направлення спеціальної делегації в ображену державу;

— вшанування потерпілої держави шляхом підняття прапора потерпілої держави в столиці держави-деліквента, або від­дання йому честі військовим формуванням з артилерійським салютом, або виконанням її державного гімну, або поєднанням того й іншого і т.п.

Застосування певних видів сатисфакцій залежить від заподіяної шкоди і конкретної політичної ситуації.