Роль міжнародного права в середині Середньовіччя найбільш яскраво проявляється й прямо пов'язана з укладенням Вестфаль-ського миру 1648 p., після якого його сфера дії ще більше розширюється. Саме Вестфальський мир поклав кінець Тридцятирічній війні, що почалася 23 травня 1618 р.
Саме в цей день у Прагу прибула делегація протестантів з Богемії, що входила в той період до складу Священної Римської імперії, із приводу застосування до них строгих заходів впливу. У ході переговорів делегати викинули через вікна двох чеських католицьких радників і секретаря імператора. Заколотники утворили повстан-
ський уряд і створили невелику армію. Так почалася Тридцятирічна війна. Ця війна являла собою, з одного боку, протистояння між католиками й протестантами, а з іншого боку — між німецькими князями й імператорською владою, проти якої вони повстали. Також мали місце й територіальні проблеми, зумовлені тим, що князі намагалися розширити межі своїх держав.
Слід зазначити, що у Священній Римській імперії католицизм сповідався меншостями, але його підтримували правляча династія Габсбургів, герцоги Віттельсбахи з могутньої Баварії, релігійні ордени. В 1635 р. війна фактично втрачає свій первісний релігійний характер, і на перший план виступають політичні розрахунки. Швеція й Франція хочуть збільшити свої володіння за рахунок ослабленої Німеччини, а німецькі князі хочуть звільнитися від імператорської влади. Але ні Фердинанд II, ні його син Фердинанд III не хотіли поступитися супротивникам своєю територією й війна затягується ще на 13 років.
Вестфальський мир 1648 р. послужив закінченням Тридцятирічної війни 1618-1648 pp. і включив у себе 2 мирні договори, підписаних після тривалих переговорів 24 жовтня 1648 р. у містах Вестфалії Мюнстері й Оснабрюке. Оснабрюкський договір був укладений між римським імператором і його союзниками з одного боку, і Швецією із союзниками — з другого. Мюнстерський договір укладався між імператором із союзниками з одного боку, і Францією із союзниками — з другого. Положення Вестфальського миру стосувалися територіальних змін, релігійних відносин і політичного устрою Римської імперії.
Після укладення Вестфальського миру Швеція одержала від Римської імперії 5 млн талерів, острів Рюген, всю Західну й частину Східної Померанії зі Штеттином, Вісмаром, архієпископством Бремен і єпископством Верден. Таким чином, у володінні Швеції виявилися основні гавані Балтійського й Північного морів. Швеція, як власниця німецьких князівств, стала членом імперії й була наділена правом посилати своїх депутатів на імперські сейми.
Франція після укладення Вестфальського миру одержала колишні володіння Габсбургів в Ельзасі, а також підтвердила свій суверенітет над лотарінгськими єпископствами Мец, Туль і Верден.
Будучи переможцями в Тридцятирічній війні (1618-1648 pp.), Франція й Швеція були оголошені основними гарантами виконання Вестфальського миру. Німецькі князівства Бранденбург, Мекленбург-Шверин, Брауншвейг-Люнебург, будучи союзниками • держав-переможниць, розширили свої території за рахунок конфіскації монастирських земель, герцогом Баварії був привласнений титул курфюрста.
Німецькі князі стали незалежними від імператора в проведенні як внутрішньої, так і зовнішньої політики, але вони все-таки не могли укладати зовнішніх союзів проти імперії й імператора. У релігійній сфері німецькі реформатори були зрівняні в правах з католиками й лютеранами, була узаконена конфіскація (секуляризація) церковних земель, що була зроблена до 1624 р.
Вестфальський мир мав величезне міжнародне значення. Спроба створення світової імперії під егідою Габсбургів (іспанських й австрійських), а також їхні плани придушення реформаційного руху в Європі й підпорядкування буржуазної Голландської республіки зазнали краху. Швейцарія й Голландія домоглися міжнародного визнання свого суверенітету. Франція тривалий період часу займала пануюче положення в Західній Європі.