Міжнародна організація — це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права та обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.
З цього визначення можна виділити такі ознаки будь-якої міжнародної організації:
— членство трьох ібільше держав.
За меншої кількості держав виникає їх спілка, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного вирішення певних завдань;
— поважання суверенітету держав — членів організації і
невтручання у внутрішні справи.
Ця ознака є основною функціональною ознакою міжнародної організації, тому що в процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні права і рівні обов'язки як суб'єкти міжнародного права, незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку й інших ознак, що характеризують державу. Втручання у внутрішні справи держави — члена організації ніяким чином не припускається, за винятком випадків, коли такою державою порушені міжнародні зобов'язання, узяті в рамках цієї організації відповідно до її статутних положень;
— створення відповідно до міжнародного права.
Ця ознака має конституююче значення, тому що будь-яка міжнародна організація повинна бути створена на правомірній основі. А це означає, насамперед, що установчий документ організації повинен відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, і насамперед, принципам jus cogens. Якщо міжнародна організація створена неправомірно або її діяльність суперечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний неістотним і дія його припинена в найкоротший термін;
— заснування на основі міжнародного договору.
Зазвичай міжнародні організації створюються на основі міжнародного договору (конвенції, угоди, протоколу і т.д.). Об'єктом такого договору є поведінка як суб'єктів договору, так і самої міжнародної організації. Сторонами установчого акта є суверенні держави. Проте в останні роки повноправними учасниками міжнародних організацій є також і міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз є повноправним членом багатьох міжнародних рибальських організацій;
— здійснення співробітництва в конкретних галузях діяль
ності.
Міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тій чи іншій профільній галузі, наприклад, політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) і в багатьох інших галузях. Водночас на міжнародній арені є організації, уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх галузях, наприклад ООН та ін. Таким чином, міжнародні
організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.) виступають як органи співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;
— наявність відповідної організаційної структури (постійні
органи і штаб-квартира).
Ця ознака, що характеризує інституціональну будову міжнародної організації, є однією із найважливіших. Вона ніби демонструє та підтверджує постійний характер організації і тим самим відрізняє її від багатьох інших форм міжнародного співробітництва. На практиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів. Зазвичай вищим органом організації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається один раз на рік (іноді один раз на два роки). Виконавчими органами є ради. Адміністративний апарат очолюється виконавчим секретарем (генеральним директором) організації. Всі організації мають постійні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією;
— наявність прав і обов'язків організації.
Особливістю компетенції міжнародної організації є те, що її права та обов'язки похідні від прав і обов'язків держав-членів. Таким чином, жодна організація без згоди держав-членів не може розпочати дій, що стосуються інтересів її членів. Права та обов'язки будь-якої організації в загальній формі закріплюються в її установчому акті, резолюціях вищих і виконавчих органів, в угодах між організаціями. Ці документи встановлюють і закріплюють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер діяльності міжнародної організації, що далі мають бути нею реалізовані. Держави також вправі заборонити організації почати ті чи інші дії, і організація не може перевищити свої повноваження;
— самостійні міжнародні права та обов'язки організацій
Незважаючи на те, що міжнародна організація наділяється
державами-членами правами та обов'язками, у процесі діяльності вона починає набувати нових, відмінних від початкових, прав та обов'язків. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародній організації автономної волі, відмінної від воль держав-членів. Ця ознака означає, що в межах своєї компетенції будь-яка організація вправі самостійно обирати засоби і способи виконання прав і обов'язків, покладених на неї державами-членами;
— формалізація (установлення) порядку прийняття рішень
і їх юридичної сили.
Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень у спеціально розробленій про-
цедурі. Кожна з міжнародних міжурядових організацій має свої правила процедури. Крім того, юридичну силу рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, установлюють самі держави — члени міжнародної організації.
Вже зазначалося, що в міжнародному праві існує два види міжнародних організацій:
— міжнародні міжурядові організації (ММУО) —організації, створені на основі міжнародної угоди. Саме їм держави делегують певну частину своїх суверенних прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих організацій залишається обмеженою, тому що вони діють у рамках тільки тих повноважень, що передали їм держави;
— міжнародні неурядові організацїі (МНУО) — організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя.
У свою чергу, ММУО можна класифікувати за декількома параметрами:
1. За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, військово-політичні, з питань охорони здоров'я, культури, торгівлі й ін.
2. За колом учасників:
— універсальні — їх членами є практично всі держави світу (наприклад, Організація Об'єднаних Націй);
— регіональні — їх членами є держави певного географічного регіону світу (наприклад, Організація Американських держав);
— субрегіональні — їх членами є групи держав усередині географічного регіону (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва);
— міжрегіональні — у їх роботі беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, членами якої є як європейські держави, так і держави Середньої Азії).
3. За порядком приймання нових членів:
— відкриті — відповідно до статутних документів їх членом може бути будь-яка держава;
— закриті — конкретні учасники цих організацій і їх кількість заздалегідь обумовлюються в статутних документах таких міжнародних організацій.
4. За сферами діяльності:
— організації з загальною компетенцією — вони вправі роз
глядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад,
ООН, ОБСЄ);
— організації зі спеціальною компетенцією — коло аналізо
ваних ними питань заздалегідь оговорене у їхніх статутних
документах і стосується певної сфери міжнародного життя
(наприклад, ВООЗ, МОП).
5. За цілями і принципами діяльності:
— правомірні — створюються відповідно до міжнародного права;
— протиправні — створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру і міжнародної безпеки.
У МНУО можна виділити певні ознаки міжнародних організацій (створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов'язків та ін.), а також застосувати до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО поділяють на такі групи:
— політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації;
— жіночі організації, а також організації з охорони родини і дитинства;
— молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітницькі організації;
— організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення;
— організації місцевих (регіональних) влад.
Слід, однак, мати на увазі, що суб'єктами міжнародного права стільки ММУО. Таким чином, міжнародна міжурядова організація — це добровільне об'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створене ка основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, автономну волю, відмінну від воль її членів.
Особлива значущість діяльності міжнародних організацій, їх роль в обговоренні і вирішенні найбільш складних питань міжнародних відносин зумовили необхідність створення окремої галузі міжнародного права — права міжнародних організацій.
Норми права міжнародних організацій є переважно нормами договірного характеру, а саме право організацій — однією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами цієї галузі є установчі документи міжнародних організацій. Сюди ж належать Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденська конвенція про право договорів між
державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети міжнародних організацій та ін.
Однак, незважаючи на те, що міжнародні організації, які є похідними суб'єктами міжнародного права, мають самостійну волю, відмінну від простої сукупності воль держав, що беруть участь в організації, їх воля, на відміну від волі держав, не є суверенною. Таким чином, право міжнародних організацій утворює сукупність норм, що регулюють правовий стан, діяльність організації, взаємодію її з іншими суб'єктами міжнародного права, участь у міжнародних відносинах.