Віденський конгрес 1814-1815 pp. Багато істориків вважають, що вплив Віденського конгресу на міжнародне право міститься лише
в посиланнях на статті Заключного акту конгресу, у яких було запропоноване встановлення міжнародного режиму по прикордонних і міжнародних ріках, а саме: Рейну, Маасу, Мозелю й Шельді. Також на міжнародне торговельне право вплинули 2 додатки, одним із яких заборонялася торгівля неграми, а по-іншому був установлений єдиний розподіл дипломатичних агентів на класи. Продовженням рішень Віденського конгресу був договір, укладений між Росією, Австрією й Пруссією, про створення Священного союзу, до якого незабаром приєдналося багато держав.
Декларація про припинення торгівлі неграми була прийнята 8 лютого 1815 р. У ній було закріплене положення про те, що представники держав, ті, що зібралися на конгрес, виражають бажання припинити торгівлю неграми як безкоштовною робочою силою, що є «ганебною для Європи й образливою для людства». Але, на жаль, у ній не було зазначено точного часу, до якого дана торгівля повинна бути припинена. Поділ дипломатичних агентів по класах закріплювався в одному з положень додатку Заключного акта Віденського конгресу. Відповідно до даного положення до першого класу агентів відносилися посли й папські легати, до другого — посланники, міністри й інші уповноважені особи, до третього — повірений в справах.
Паризький конгрес 1856 р. Паризький конгрес поклав початок новому періоду європейських міжнародних відносин, що не могло не зробити впливу на розвиток міжнародного права в цілому. Паризький конгрес переглянув положення Віденського конгресу відносно судноплавства по міжнародних ріках і визначив, що дані положення будуть застосовуватися до Дунаю і його гирла.
Спеціальне положення Паризького трактату містить тезу про поновлення Лондонської конвенції від 13 липня 1841 p., відповідно до якої всі протоки в морі оголошувалися закритими для проходу військових кораблів всіх держав. Чорне море було оголошене нейтральним. У відношенні Аландських островів не допускалося застосування якої-небудь зброї.
Найбільш важливу роль у розвитку міжнародного права відіграла Паризька декларація у відношенні міжнародного морського права. У ній містилися наступні положення: ворожий вантаж, за винятком військової контрабанди, повинен переміщатися під нейтральним прапором, нейтральний вантаж, за винятком контрабанди, не підлягає захопленню під ворожим прапором тощо.
Берлінський конгрес 1878 р. Прийнятий Берлінський трактат визнав незалежними Сербію, Чорногорію й Румунію. Також у трактаті було передбачене зобов'язання забезпечувати захист прав людини від дискримінації.
Гаазькі конференції миру. Перша Гаазька конференція була проведена 18 травня 1899 р., у ній взяло участь 26 держав. її неофіційна назва була * мирна », тому що її основним завданням було обмеження озброєння й забезпечення миру.
Скликана з ініціативи Росії й СІЛА друга конференція миру відбулася в 1906-1907 pp., основний акцент був зроблений на юридичних питаннях права ведення війни.
Усього в Гаазі було прийнято 13 конвенцій, Декларація про заборону метання снарядів і вибухових речовин з повітряних куль.
Перша конвенція містила в собі своєрідний кодекс здійснення добрих послуг, посередництва, діяльності міжнародних слідчих комісій і третейського розгляду. Істотне значення мала Конвенція про обмеження в застосуванні сили при стягненні по договірних боргових зобов'язаннях.
Третя конференція ухвалила, що воєнні дії не повинні починатися без попереднього попередження.
2.8. Основні тенденції розвитку буржуазної науки міжнародного права
Французька революція, війни Наполеона, а також Віденський конгрес і утворення Священного союзу, що відбулися за ними, вплинули на розвиток науки міжнародного права. Буржуазія, що прийшла до влади, не потребувала більше в революційному змісті природно-правових теорій.
Але перш ніж позитивізм переміг остаточно, наука міжнародного права випробувала на собі вплив філософії Г. В.-Ф. Гегеля, відповідно до якої міжнародне право являє собою зовнішнє державне право. Зроблений Гегелем упор на значення сили в міжнародних відносинах привів до того, що його вплив на юристів-сучасників був незначним. Дана позиція для науки міжнародного права була мало прийнятною. Але найшлися деякі вчені, причому досить авторитетні, які зазнали на собі цей вплив. Одним з таких учених був А.В. Гефтер. У своїх працях Гефтер згодний з Г. Гегелем у тому, що джерелами міжнародного права є людська свобода й воля. Він, як і Г. Гегель, зрівнював міжнародне право із зовнішнім публічним правом.
Юридичний позитивізм досяг більших успіхів у науково-теоретичному плані. Саме представники даної течії зробили аналіз реальної юридичної дійсності.
У цей період була видана велика кількість навчальної літератури.
Д. Кент розглядав міжнародне право як процес його застосування однією або декількома державами. Даний підхід одержав своє
велике поширення в США й Англії. Праця Д. Кента «Коментарі на американське право» була видана в 1836 р.
В Англії даний напрямок у середині XIX в. очолив Р.Філімор. Його чотиритомник «Коментарі по міжнародному праву» вийшов у період між 1854 і 1861 pp.
На початку XX ст. найбільш значним став курс Л. Оппенгейма, перше видання якого вийшло в 1905-1906 pp.
Відособлено від англо-американської науки міжнародного права стояв І. Бентам, що був філософом і теоретиком політичної економії, Бентам не обмежувався формально-юридичним аналізом науки міжнародного права, а знаходив реальні інтереси учасників міжнародно-правового спілкування. Розроблена ним теорія утилітаризму являла собою одну з теоретичних основ англійського фритредерства (рух за свободу торгівлі).
Інший напрямок юридичного позитивізму, що акцентує увагу на впливі римського права й властивому йому розподілі юридичних інститутів на «особи», «речі» і «дії», одержав велике поширення в працях німецьких авторів. Прихильники даної теорії виходили з аналізу й узагальнення юридичних явищ, а не спроби з'ясувати їхню сутність. Із другої половини XIX ст. їхні праці одержали визнання й в інших країнах Західної Європи й Латинської Америки. Основними представниками даного напрямку були К. Бергбом, П. Лабанда, А. Есмен та ін.
У Німеччині найбільш ортодоксальним представником позитивізму був Е. фон Ульман, який вважав, що природне право являє собою «розумову спекуляцію».
Однак позитивізм у чистому виді не був найпопулярнішою течією, звичайно він доповнювався політичними або моральними міркуваннями. Подібне відбулося з І.К. Блюнчлі й Ф. фон Аркушем. Видана в 1868 р. книга І.К. Блюнчлі «Сучасне міжнародне право цивілізованих держав, викладене у вигляді кодексу», була досить популярною. Автор цієї праці основний акцент робив на християнський народ і державу. Для І.К. Блюнчлі і його прихильників держава являє собою колективну особистість, яка обдарована волею — юридична істота. Аналогічно трактував міжнародне право Ф. фон Аркуш,
В інших державах Європи позитивний напрямок також був популярним, хоча його основні принципи не дотримувалися так строго.