Згідно зі статтею 28 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутрішньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективного виконання ними
своїх функцій.
Розрізняють два види консульських привілеїв та імунітетів:
1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного
органу зовнішніх зносин держави;
2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи (осо
бисті привілеї та імунітети).
Відповідно до розділу II Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року до привілеїв та імунітетів консульської установи належать такі:
— недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності зберігається навіть у випадку розірвання консульських зносин між двома державами:
а) держава перебування повинна навіть у випадку збройного
конфлікту шанувати й охороняти консульські помешкання,
а також майно консульства, його архіви;
б) держава, що представляється, може довірити охорону кон
сульських помешкань, а також архіви та майно, що є в них,
будь-якій третій державі, прийнятній для держави, що акре
дитується;
в) держава, що представляється, може довірити охорону своїх
інтересів та інтересів своїх громадян будь-якій третій державі,
прийнятній для держави перебування.
У разі закриття консульства тимчасово або назавжди зазначені положення застосовуються також у тому випадку, якщо в держави, що представляється, в державі перебування немає ні дипломатичного представництва, ні іншого консульства. Якщо держава, що представляється, не має вдержаві перебування дипломатичного представництва, але має на ЇЇ території інше консульство, цьому консульству може бути ввірена охорона архіву закритого консульства і за згодою влади держави перебування виконання консульських функцій в окрузі закритого консульства;
— фіскальний імунітет, що передбачає звільнення консульських помешкань від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, що є платою за конкретні види обслуговування;
— недоторканність консульського архіву і документів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно від їхнього місцезнаходження;
— свобода пересувань — держава перебування повинна забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересувань і подорожей її територією;
— свобода зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Суб'єктами таких зносин є уряд, дипломатичні представництва й інші консульські установи держави, що представляється, де б вони не знаходилися. При цьому консульська установа може використовувати всі відповідні засоби, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні і консульські валізи(поштова торба) і закодовані або шифровані депеші.
Консульська валіза подібно до дипломатичної не підлягає ні роз-печатуваанню, ні затримці. Проте в тих випадках, коли компетентні влади держави перебування мають серйозні підстави вважати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвенцією 1963 року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим представником держави, що представляється. У тому випадку, якщо власті держави, що представляється, відмовляться виконати цю вимогу, валіза повертається в місце відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вказують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонденцію, документи і предмети, призначені виключно для офіційного користування. Валіза доставляється частіше за все консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що визначає його статус і кількість місць для валізи. При виконанні своїх функцій цей кур'єр перебуває під захистом держави перебування. Він користується недоторканністю і не підлягає арешту або затримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивільного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у якому зазначається кількість місць, що складають консульську валізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб зі своїх працівників для одержання валізи безпосередньо і безперешкодно в командира судна або літака;
— свобода зносин і контактів із громадянами держави, що
представляється:
а) такі громадяни можуть вільно спілкуватися з компетентним
консульством, і їм відкритий вільний доступ у таке консуль
ство; консульські посадові особи цього консульства можуть
вільно спілкуватися з зазначеними громадянами і мають
вільний доступ до них;
б) компетентні органи держави перебування повинні без зайвого
зволікання повідомляти консульство держави, що представля
ється, якщо в межах її консульського округу якийсь громадя
нин держави, що представляється, ув'язнюється або береться
під варту в очікуванні судового розгляду, або затримується в
якому-небудь іншому порядку, якщо цей громадянин цього
буде вимагати. Усі повідомлення, що адресуються своєму
консульству цією особою, також передаються цими органами
без зволікання;
в) консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина своєї держави, який знаходиться в ув'язненні, з метою співбесіди з ним, а також вживати належних заходів з метою забезпечення йому представництва.
Крім того, власті держави перебування стосовно консульства
зобов'язані:
а) у разі смерті громадянина держави, що представляється, по
відомити консульство, в окрузі якого сталася смерть;
б) повідомити компетентне консульство без зволікання про будь-
який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника
відповідає інтересам неповнолітньої або недієздатної особи —
громадянина держави, що представляється;
в) якщо судно, яке має національність держави, що представля
ється, зазнало аварії або сіло на мілину в територіальному морі
або внутрішніх водах держави перебування, або з літальним
апаратом, зареєстрованим у державі, що представляється,
стався нещасний випадок на території держави перебування,
то власті зобов'язані повідомити найближче до місця події
консульство; — користування своїм державними прапором і гербом у державі перебування. Консульству належить право користування державними прапором і гербом: на будинку консульства; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консульської установи; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків. Слід зазначити, що згода, яка мається на увазі, глави консульської установи на вторгнення влади держави перебування в консуль-
ські помешкання при пожежі або стихійному лиху була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню даної Конвенції Радянським Союзом у 1963 році. Водночас практика консульських зносин держав пішла все ж шляхом отримання дозволу глави консульської установи властями держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські помешкання.
На відміну від співробітників дипломатичних представництв, співробітники консульських установ користуються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до даної Конвенції належать:
— особиста недоторканність консульських посадових осіб, яка означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню інакше як на підставі постанов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів. При цьому поняття «тяжкий злочин» визначається за законодавством держави перебування. В окремих двосторонніх конвенціях як тяжкі злочини визначені діяння, за вчинення яких може бути призначене покарання понад п'ять років позбавлення волі;
— імунітет від су довоїй адміністративної юрисдикції держави перебування щодо дій, вчинених консульськими посадовими особами і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій, що чиняться ними як приватними особами, застосовна юрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть викликатися як свідки при провадженні судових і адміністративних справ, але вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їхніх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи. Вилучення з імунітету у сферах цивільної й адміністративної юрисдикції в консульських агентів такі ж, як і в дипломатичних агентів;
— фіскальний імунітет — консульські працівники, а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, крім непрямих податків, а також зборів, стягнутих за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий персонал звільняється від податків на заробітну плату;
— митні привілеї, що надаються державою перебування для
консульських посадових осіб і службовців, а також членів
їхніх родин, практично еквівалентні аналогічним диплома
тичним привілеям.
Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імунітетів, що закріплюються в двосторонніх консульських конвенціях
і національному законодавстві держав, залежить від характеру взаємозносин між конкретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні зносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Відповідно до ч. 2 статті 46 Конвенції 1963 року штатні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займаються такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширюються консульські привілеї та імунітети.
Усі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і правила держави перебування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.