Внутрішні морські води і їхній правовий режим

Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. Прибережні держави відкривають для заходу іноземних суден деякі торгові порти. Причому питання про те, які з портів повинні бути відкри­ті, належить до виняткової компетенції держави. Для відвідання відкритих портів, як правило, не потрібно запитувати дозвіл при­бережної держави або повідомляти про це. У відкриті порти повинен бути забезпечений вільний доступ усіх суден незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації.

У закриті порти заходження іноземних суден підлягає особ­ливому регулюванню, і тут установлюється дозвільна система

заходу. Судно, що зазнає аварії, може заходити у будь-який порт прибережної держави.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є окреслені лінією, що проходить через найбільш віддалені убік моря, точки портових споруд. Конвенція ООН з морського права 1982 року наголошує на тому, що це повинні бути постійні портові споруди (стаття 11 Конвенції). До території порту належать відведені порту землі, а також намиті, насипані або створені іншими технологічни­ми засобами за рахунок території порту площі. Акваторією порту є відведені порту водні простори. Територія й акваторія морського порту є державною власністю і надаються порту в користування (стаття 74 КТМ).

Іноземні невійськові судна можуть заходити у внутрішні води тільки з дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів.

Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден такі види правового режиму:

а) національний режим (такий самий, що дається своїм суд­
нам);

б) режим найбільшого сприяння (надання умов, не гірших, ніж
ті, якими користуються судна будь-якої третьої держави);

в) спеціальний режим (наприклад, для суден із ядерними сило­
вими установками, іцо перевозять отруйні, хімічні й інші матері­
али).

Іноземні судна повинні у внутрішніх морських водах дотримува­тися законів та інпіих правил, установлених прибережною держа­вою, відносно імміграційного, митного, санітарного контролю, без­пеки плавання, охорони навколишнього середовища. Наприклад, в іноземному порту судна підлягають санітарному контролю на основі Міжнародних санітарних правил 1951 року (уточнені в 1969 році). Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти в море, але протягом усього рейсу не може заходити в інші порти цієї ж держави.

На іноземні торгові судна, до яких звичайно відносять усі судна, крім військових і використовуваних для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх мор­ських водах прибережної держави, поширюється кримінальна, ци­вільна й адміністративна юрисдикція прибережної держави.

В основу кримінальної юрисдикції покладено загальне правило про те, що оскільки внутрішні морські води є частиною державної території, то злочини, скоєні на борту іноземних торгових суден, що знаходяться вмежах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці частіше за все через двосторонні угоди

влада прибережної держави переважно утримується від здійснення кримінальної юрисдикції стосовно моряків іноземного судна, якщо вчинені ними злочини не порушують мир і добрий порядок у ньому, якщо втручання не є міжнародним зобов'язанням прибережної дер­жави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна. Іноземні торгові судна не повинні даватися як захист для осіб, переслідуваних владою при­бережної держави за вчинений злочин.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суднами по­лягає в тому, що судовою владою прибережної держави можуть розглядатися цивільні позови щодо іноземного торгового судна і майна, що знаходиться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна у зв'язку з невиконан­ням контракту, заподіянням шкоди, рятуванням і т.п. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного торгового судна може передбачати затримання або арешт такого судна для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компе­тентним судовим органом прибережної держави. Водночас належні державі судна зберігають імунітет від затримання й арештів, що випливають із виконання судових рішень у цивільних справах, або для забезпечення заявленого позову. Проте, незважаючи на це, останніми роками ряд українських торгових суден, в основному належних Чорноморському морському пароплавству, були зааре­штовані в іноземних портах із метою забезпечення позовних вимог іноземних кредиторів до пароплавства.

Слід зазначити, що згідно зі сформованою міжнародною прак­тикою прибережна держава не здійснює юрисдикції у справах, що належать до внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні спори між членами команди, що виникають у зв'язку з їхньою службою на суднах. Що стосується трудових пра­вовідносин між членами екіпажа іноземного торгового судна, то, у принципі, вони підпадають під юрисдикцію прибережної держави. Проте на практиці прибережні держави звичайно не втручаються в трудові спори між членами такого екіпажу, крім випадків, коли спір стосується заробітної плати або виконання обов'язків на борту судна, якщо інше не установлено відповідним договором. Слід також пам'ятати, що цілий ряд соціальних аспектів праці моряків регулю­ється конвенціями Міжнародної організації праці і їхнє порушення в будь-якій країні, у будь-якому іноземному порту може спричинити втручання іноземних громадських організацій, насамперед націо­нальних профспілкових організацій. Подібні випадки мали місце стосовно моряків українських і російських суден, заарештованих

в іноземних портах. До найбільш важливих з цих конвенцій нале­жать: № 163 — Про соціально-побутове обслуговування моряків, 1987 року; № 164 — Про здоров'я і медичне обслуговування моряків, 1987 року; №165 — Про соціальне забезпечення моряків, 1987 року; № 145 — Про безперервну зайнятість моряків, 1976 року; № 133 — Про помешкання для екіпажу на борту судна, 1970 року та ін.

Адміністративна юрисдикція в основному ґрунтується на нормах адміністративного права, що встановлюють режим перебу­вання іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна — як державні, так і приватні — підлягають адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання мит­них і санітарних правил, а також заходів контролю, що належать до безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців.

Інші правила встановлені для іноземних військових суден. Слід зазначити, що прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходження іноземних військових кораблів у внутрішні морські води і порти. У законодавстві більшості держав установлений дозвільний порядок заходження іноземних військо­вих кораблів у внутрішні води і порти. Відповідно до цього порядку заінтересована держава дипломатичними каналами не пізніше визначеного терміну повинна направити запит державі, у чиї тор­гові порти передбачається заходження її кораблів, і одержати на це відповідний дозвіл. Причому в запиті повинні бути зазначені цілі заходження, кількість екіпажу і час перебування в порту. Що стосується військових портів, то вони, як правило, закриті для від­відин іноземних військових суден. Особливий порядок перебування іноземних військових суден у територіальному морі і внутрішніх водах, у тому числі в портах України, випливає зі змісту статей 13, 14, 15 і 34 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року. Особовий склад військового корабля в іно­земному порту звільняється командиром корабля за узгодженням із місцевою владою, а у випадку порушення встановленого порядку судну може бути запропоновано залишити порт і прибережні води держави, що приймає.

Слід зазначити, що у зв'язку з інтенсивним розвитком міжнарод­ного судноплавства у наш час визначилася тенденція з обмеження юрисдикції прибережної держави щодо іноземних суден, що знахо­дяться в її внутрішніх водах. Рядом держав і міжнародних морських організацій була висунута пропозиція про необхідність укладання міжнародної конвенції про внутрішні морські води, що кодифіку­вала б базисні положення, вироблені міжнародною практикою, а національне право конкретизувало б і деталізувало їх.

До внутрішніх вод держави належать морські бухти, затоки, лимани, береги яких належать одній державі і ширина входу в які не перевищує 24 морських миль. У випадку якщо ширина входу в затоку перевищує 24 милі, то усередині затоки від берега до берега проводиться пряма лінія в 24 милі довжиною таким чином:, щоб нею обмежувався, можливо, більший простір. Водна територія, розташована усередині цієї лінії, є внутрішніми водами.

Крім того, внутрішніми вважаються так звані «історичні води», перелік яких встановлюється урядом відповідної держави. До іс­торичних вод звичайно належать води деяких заток (незалежно від ширини входу), що внаслідок історичної традиції або міжнародного порядку вважаються внутрішніми водами прибережної держави. Історичними, наприклад, є затока Петра Великого на Далекому Сході Російської Федерації (ширина входу — більше 100 миль по лінії від гирла ріки Тюмень-Ула до мису Поворотний); Гудзонова затока в Канаді (50 миль), Габесська затока в Тунісі (50 миль), за­тока Делавер у США й ін.

До складу внутрішніх вод входять озера і внутрішні моря. Якщо озера повністю оточені берегами однієї держави, то вони належать до державної території. Якщо ж вони оточені територією декількох держав, між цими державами практикується укладання угод про режим вод, що належать кожній із них. До таких озер належать: Боденське озеро, оточене територією ФРН і Швейцарії, Женевське озеро між Францією і Швейцарією, Великі озера, які межують із Канадою і США. У разі відсутності таких угод передбачається, що кордон визначається серединною лінією.

Практично такі ж правила належать до так званих внутріш­ніх (замкнутих) морів, оточених з усіх боків територією однієї держави. Якщо ж таке море має в оточенні береги двох або більше країн, то суверенні права кожної з них поширюються тільки на його територіальні води, а в центральній частині встановлюється режим відкритого моря. Таке має місце в Чорному морі. У Каспійському морі в період існування СРСР в основному зберігався правовий режим, установлений ще Гюлістанським і Туркманчайським мир­ними договорами, укладеними ще в 1813 і 1828 роках між Росією і Персією (нині Іраном). У цих договорах Персія поступилася Росії винятковим правом на утримання в Каспійському морі військових кораблів. Після розпаду СРСР і утворення навколо Каспійського моря ряду незалежних держав постало питання про його поділ між Азербайджаном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном, ускладнене наявністю значних родовищ нафти в надрах каспійського шельфу. Принципи такого поділу повинні стати предметом переговорів між заінтересованими державами. Законодавство Російської Федерації

(Закон РФ «Про державний кордон» 1993 року), у якому знайшла своє втілення радянська доктрина міжнародного права, відносить до внутрішніх вод РФ за аналогією з «історичними» затоками сибірські моря: Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське.

Становить інтерес точка зору канадського вченого Д. Фарана, який вважає, що головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є такі:

а) виняткова влада і контроль над таким морським районом,
включаючи вигнання іноземних суден із нього в разі потре­
би;

б) довге користування ним або минання тривалого часу, хоча
тривалість конкретного періоду залежить від обставин;

в) мовчазна згода інших держав, особливо тих, чиї інтереси
можуть бути зачеплені даним статусом.

Прибережна держава здійснює у внутрішніх водах права, що ви­пливають із суверенітету. Вона регулює судноплавство і рибальство, на цій території заборонено займатися будь-яким промислом або науковими дослідженнями без дозволу компетентних органів при­бережної держави. Слід звернути увагу на те, що Конвенція ООН з морського права 1982 року містить спеціальну статтю — 225, яка регламентує надання допомоги дослідницьким суднам. Усі держави повинні приймати розумні норми, правила та процедури для спри­яння і полегшення морських наукових досліджень і в необхідних випадках для полегшення доступу у свої гавані морським дослід­ницьким суднам.