ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Термін «міжнародне право»

С

ьогодні термін «міжнарод­не право» поряд з термі­ном «право народів» є офіційно визнаним у правовій, дипломатичній і зовнішньополітичній практиці. Проте до їхнього визнання та утвердження держави пройшли три­валий період пошуків. Слід зазначити, що вживання різ­них термінів було характерним не лише для доктрини міжнародного права, а й для державної практики.

Вже на етапі зародження міжнародного права в різних регіонах складається різне його визначення. У Стародав­ній Індії застосовувався термін «деза дхарма», шо в пере­кладі із санскриту означало «право країн» (desa — країна, земля; dharma — право, обов'язок).

У Стародавньому Китаї сповідувалася концепція при­родної гармонії між небом і землею, а не між народами. Оскільки перевагу має небо перед землею і на всіх рівнях від сім'ї до держави досягається гармонія завдяки здій­сненню функцій управління (делегованих небом) правед­ним Сином Неба, то відпадає необхідність в особливому міжнародному праві. Термін «ч'ун-ч'іу» охоплював міжна­родні відносини разом з міжнародним правом.

і

Термін «міжнародне право»

В ісламському регіоні становлення міжнародного пра­ва відбувалося за умови визнання його лише як мусуль­манського права. Таке міжнародне право діяло як мусуль­манські правила «дар аль Іслам»; стосовно держав нему-сульманського світу діяли норми «дар аль гарб». В утвер­дженні «дар аль Іслам» правомірно застосувати джихад, що можна вважати тотожним праву війни у християн.

Своєрідні терміни міжнародного права з'являлись і в інших регіонах, але в результаті експансії і колонізації з боку держав європейської цивілізації вони не затвердили­ся в міжнародній практиці. Виходячи з цього історичного факту, численні автори зійшлися на тому, що сучасне «міжнародне право» є перекладом з римського jus gentium. Формально такий висновок логічний, адже jus gentium у перекладі з латини означає «право народів». Фактично ут­вердження цього терміна не залежало від перекладу, а було результатом тривалої історичної боротьби держав за визнання певних сутнісних властивостей міжнародного права. І коли це сталося, латинська мова давно вже вий­шла з ужитку у сфері міжнародних відносин.

Базуючись суто на філологічних засадах, важко відпо­вісти, чому перекладачі обрали саме jus gentium. Адже, по-перше, це право стосувалося не лише публічних, а й при­ватних відносин. По-друге, поряд з jus gentium часто зас­тосовували термін jus honorarium, jus fetiale, jus belli, jus belli et pads, jus naturale. Римські юристи не вбачали в цьому терміні того значення, яке йому згодом почали припису­вати. У Гая термін homines не протиставляється терміну gentes. У Граціана, Ульпіана та інших римських юристів jus gentium є сумішшю публічно-правових і приватно-пра­вових норм. Виходячи з природно-правової концепції, вони часто розуміли під jus gentium норми, що збігаються у різних народів, а не норми, що діють між народами.

Свідоме застосування терміна jus inter gentes як сукуп­ності норм публічного права, що діють у сфері міжна­родних відносин, ми бачимо лише у Й. Ольдендорпа і Ф. Вітторіа. Але мине ще близько ста років, коли абат де Сен-П'єр вживе не латиною, а в перекладі «право між народами». Проте ці нововведення ще тривалий час не справлятимуть враження на позиції вчених. Залежно від різних аспектів міжнародного права вони продовжувати­муть вживати різні терміни. Г. Гроцій використовував і