Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація

Н

орми міжнародного права неоднорідні за змістом і формою. Різноманітність і зростання кількості норм у су­часній системі міжнародного права зумовлюють потребу в їхній класифікації, взаємодії, визначення субординації та ієрархічних зв'язків у системі.

Доктрина знає різні спроби класифікації норм. Існу­ють різноманітні методики вчених щодо визначення кри­теріїв до їх класифікації і, власне, самої класифікації. В межах цього розділу немає можливості проаналізувати конкретні погляди вчених на цю проблему¹, зазначимо лише такі найчастіше вживані критерії для класифікації міжнародно-правових норм та відповідні їх види:

а) за змістом та місцем у системі — принципи та норми; б) за просторовою сферою дії — універсальні, регіональні, локальні й партикулярні; в) за юридичною силою — імпе­ративні, диспозитивні і рекомендаційні; г) за характером нормативних приписів — зобов'язальні, заборонні, упов-новажувальні, відсильні; д) за властивостями регулятив­них функцій — матеріальні і процесуальні; є) за джерела­ми (засобами створення і формами існування) — дого­вірні, звичаєві, певні норми рішення міжнародних ор­ганізацій; є) за термінами дії — строкові та безстрокові.

Відповідно до першого критерію, за змістом і місцем у системі міжнародного права виокремлюються принци­пи та норми. Маючи визначення та уявлення про харак­терні риси міжнародно-правової норми, доцільно з'ясу­вати, що криється під терміном «принципи» в міжнарод­ному праві. З урахуванням суб'єктно-територіальної сфе­ри до них належать: 1) основні принципи загального між­народного права, що визначають засади відносин між усіма державами; 2) спеціальні принципи інститутів і га­лузей, які визначають форми взаємодії держав у спеціаль­них об'єктних сферах (основні принципи міжнародного

¹ Див., напр.: Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 112— 300; Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. К., 1980. С. 11—47; Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 228-264.

Глава V Норми міжнародного права

морського права, міжнародного повітряного права тощо); 3) загальні та спеціальні принципи, що регулюють відно­сини між певними групами держав (регіональні принци­пи, наприклад принцип непорушності кордонів, визнаний у взаємовідносинах європейських держав після Другої сві­тової війни).

Якщо ми говоримо про те, що норми є основними елементами в системі міжнародного права, то її ядро створюють основні принципи міжнародного права. На­ведемо визначення поняття міжнародно-правового прин­ципу, яке належить М. О. Ушакову: «Основні принципи сучасного міжнародного права — це система найзагаль-ніших, вихідних і взаємопов'язаних норм загального міжнародного права, що регулюють в узагальненому ви­гляді поведінку держав та інших суб'єктів міжнародно­го права в усіх сферах міжнародних відносин, мають імперативний характер (і відповідно є критерієм дій­сності інших міжнародно-правових норм) і визначають у концентрованому вигляді основний зміст та цілеспря­мованість міжнародного права»¹. Такі принципи, як еле­менти системи, мають вищу юридичну силу, і їм підпо­рядкована решта її елементів. Вони є основним систе­моутворюючим чинником, що перетворює норми, ін­ститути і галузі на цілісну, органічну систему. Основні принципи міжнародного права є загальновизнаними, універсальними, імперативними нормами, обов'язкови­ми для всіх держав. Про це свідчать загальновизнані міжнародно-правові документи та звичаєві норми.

Статут Організації Об'єднаних Націй у ст. 2 проголо­шує комплекс принципів, обов'язкових для держав-чле-нів, а в п. 6 цієї ж статті відзначає, що «Організація забез­печує, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідно до цих Принципів, бо це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру та безпеки». Крім того, ст. 103 передбачає, що «в тому разі, коли виявиться, що зобов'язання членів Організації за цим Статутом супере­чать їхнім зобов'язанням за якоюсь іншою міжнародною угодою, тоді переважну силу мають зобов'язання за цим Статутом».

¹ Ушаков Н. А. Проблемы теории международного права. М., 1988. С. 62.

___________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація______________

Закріплені в загальному вигляді у Статуті ООН ос­новні принципи міжнародного права знайшли своє де­тальніше відображення в інших міжнародних актах. На­приклад, у прийнятій Генеральною Асамблеєю Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються друж­ніх відносин та співробітництва між державами відповід­но до Статуту ООН 1970 p., перераховано такі принци­пи: 1) незастосування сили або погрози силою; 2) мир­не вирішення спорів; 3) невтручання; 4) співробітництво; 5) рівноправність і самовизначення народів; 6) суверенна рівність держав; 7) сумлінне виконання прийнятих зобо­в'язань. Декларація наголошує на тому, що «принципи Статуту, втілені в даній Декларації, являють собою ос­новні принципи міжнародного права», і що всі держави покликані «керуватися цими принципами у своїй міжна­родній діяльності і розвивати свої взаємовідносини на за­садах суворого додержання цих принципів».

У Гельсінському Заключному акті 1975 р. цей перелік було доповнено ще трьома основними принципами: те­риторіальної цілісності, поваги прав людини, непоруш­ності кордонів (має регіональний характер і не є загаль­ним принципом міжнародного права). Основні принци­пи знайшли своє відображення також у Паризькій хартії для нової Європи 1990 р. і в документах Будапештської зустрічі 1994 р.

Підсумовуючи викладене, визначимо характерні озна­ки та особливості основних принципів міжнародного пра­ва. Вони є: 1) основоположними засадами, внутрішньою нормативною основою всієї системи міжнародного права; 2) найважливішими загальними, загальновизнаними, уні­версальними нормами (нормами-принципами) міжна­родного права; 3) мають імперативний характер, їм ма­ють бути відповідними інші міжнародно-правові норми; 4) вони є критерієм міжнародної законності.

Крім основних принципів міжнародного права, як заз­началося вище, в системі міжнародного права існують ре­гіональні і галузеві принципи міжнародного права. Ос­танні мають відповідати і бути узгодженими з основни­ми, імперативними принципами. В цьому полягає стисла характеристика поняття принципу міжнародного права. Детальніше це питання розглядається в VI главі підруч­ника.

Глава V Норми міжнародного права

Іншими критеріями, за якими класифікують норми міжнародного права, є кількісний склад суб'єктів та про­сторова сфера їхньої дії. За цією ознакою розрізняють ба­гатосторонні і двосторонні МПН, які, у свою чергу, по­діляються на універсальні, регіональні, локальні і парти­кулярні МПН.

Універсальні норми є багатосторонніми нормами, виз­наними більшістю або всіма суб'єктами міжнародного права. До них належать: 1) основні загальновизнані прин­ципи міжнародного права; 2) норми загальних (універ­сальних) міжнародних договорів (наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 p., Ві­денська конвенція про дипломатичні відносини 1961 p.); 3) певні звичаєві норми загального міжнародного права (наприклад, деякі норми Віденської конвенції про право-наступництво держав щодо державної власності, держав­них архівів і державних боргів 1983 p., яка не набула чин­ності, але має універсальний характер, бо значна частина її положень сприймається державами як звичаєві норми загального міжнародного права).

Щодо їхньої юридичної сили деякі автори вважають, що «універсальні норми є нормами загального міжнарод­ного права, обов'язковими для всіх його суб'єктів»¹. Ідеть­ся також про те, що загальні міжнародні договори нерідко іменуються універсальними або всезагальними, тобто та­кими, що створюють загальноприйняті і загальнообов'яз­кові норми міжнародного права². Це твердження про за­гальнообов'язковість усіх універсальних МПН не беззас­тережне. Основною і єдиною ознакою обов'язковості МПН дійсних договорів для конкретного суб'єкта міжна­родного права є його добровільне прийняття і визнання таких за юридично обов'язкові. Таке визнання може бути виражене як у чітко виявленій формі (підписанні й рати­фікації міжнародного договору), так і шляхом мовчазної згоди зі звичаєвими МПН. Виходячи з того, що норми можуть бути обов'язковими тільки для тих суб'єктів, які є

¹ Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 136.

² Лукашук И. И. Некоторые вопросы кодификации и прогрессивного
развития права международных договоров // СЕМП. 1966—1967. М.,
1968. С. 63; Гавердовский А. С. Имплементация норм международного
права. С. 27; Ульянова Н. Н. Общие многосторонние договоры в совре­
менных международных отношениях. К., 1981; Ульянова Н. Н. Обще­
признанные нормы в современном международном праве. К., 1984.

___________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація______________

їхніми добровільними учасниками, загальнообов'язкови­ми вони можуть бути тільки в тому випадку, якщо вони є загальновизнаними, тобто визнаними як юридично обо­в'язкові всіма суб'єктами міжнародного права. У против­ному разі буде диктат більшості, може навіть переважної більшості держав щодо меншості або окремих держав. За відсутності наддержавної влади, а також будь-яких над­державних міжнародних законодавчих органів та з ураху­ванням координаційного характеру загального міжнарод­ного права в цілому такий диктат під кутом зору міжна­родного права був би неправомірним.

Тому правомірним буде висновок про те, що серед універсальних МПН загальнообов'язковими нормами (за­гальним міжнародним правом) є лише обмежене їх коло. Відповідно до теорії міжнародного права з питання про юридичну силу МПН до таких норм належать: 1) усі основні загальновизнані принципи міжнародного пра­ва; 2) норми конкретних, загальних, загальновизнаних ба­гатосторонніх договорів (серед яких єдиним реальним є Статут ООН, бо він справді є загальновизнаним право­вим документом і не має свідчень про те, що будь-який суб'єкт міжнародного права будь-коли опротестував або заперечив правомірність його положень); 3) ті норми за­гального звичаєвого права, що виражають основні прин­ципи міжнародного права (для одних держав такі прин­ципи є договірними, для інших — звичаєвими нормами).

Із зазначеного зрозуміло, що універсальність норм ви­значається не їхньою загальнообов'язковістю для всіх су­б'єктів права, а суб'єктно-просторовою спрямованістю їхньої сфери дії. Такі норми за своїм змістом припуска­ють зацікавленість і участь усіх держав світового співто­вариства, проте це — право, а не обов'язок суверенних держав. Як бачимо, тільки деякі з універсальних норм є загальнообов'язковими. Більшість із них (норми багато­сторонніх договорів та конвенцій універсального характе­ру) лише націлені в ідеалі на досягнення загального виз­нання і набуття ними як такими загальнообов'язкового характеру норм загального міжнародного права. Універ­сальні норми — це норми, що регулюють відношення, об'єкт яких становить загальний інтерес світового співто­вариства, і спрямовані на визнання їх переважною біль­шістю або всіма державами.

Глава V Норми міжнародного права

Історично регіональне міжнародне право передувало сучасній, універсальній або, як її визначає І. І. Лукашук, «глобальній» міжнародній правовій системі. Остання є результатом розвитку регіональних систем і сприйняття державами їхніх найзагальніших, найважливіших і найва­гоміших норм і принципів. Проте це не означає, що ре­гіональні системи права припиняють своє існування.

Сучасні регіональні інтеграційні процеси в політично­му житті держав на Європейському континенті, між дер­жавами Північної і Латинської Америки, Африки, Азії зумовлюють їхню тісну взаємодію у вирішенні конкрет­них регіональних проблем, які мають свою специфіку в галузі взаємної безпеки, розвитку економіки, науки, куль­тури, релігії тощо. Доктрині відомі концепції регіональ­ного міжнародного права: європейського, американсько­го або латиноамериканського, африканського, мусульман­ського, соціалістичного. У вирішенні таких питань засто­совуються норми як універсального, так і регіонального характеру. До того ж, як слушно зазначає А. С. Гавер-довський, «існують численні питання і сфери міжнарод­ного спілкування, врегулювання яких на універсальній основі недоцільне або неможливе»¹. Тут, як уже зазнача­лося, йдеться про специфічні сфери співробітництва дер­жав, розташованих у певному географічному районі і по­в'язаних історичною, економічною, культурною спіль­ністю.

Регіоналізм визнається і в загальному міжнародному праві. Так, наприклад, в окремому розділі Статуту ООН, який названо «Регіональні угоди», у ст. 51 п.1 наголо­шується: «Цей Статут ніякою мірою не перешкоджає існу­ванню регіональних угод або органів для вирішення та­ких питань, що належать до підтримання міжнародного миру та безпеки, які є придатними для регіональних дій, за умови, якщо такі угоди або органи та їхня діяльність є сумісними з Цілями і Принципами Організації». У статті йдеться, по-перше, про регіональні угоди з питань підтри­мання міжнародного миру й безпеки (але питання безпе­ки не обмежується тільки політичними аспектами, воно включає в себе дипломатичні, економічні, наукові, тех­нічні та інші зв'язки), а по-друге, про імперативну силу

¹ Гавердовский А. С. Имллементания норм международного права. С 27.

_____________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація_______________

норм Статуту ООН, тобто їх вищу юридичну силу, щодо регіональних угод.

Регіональними є норми Статуту Ради Європи, Статутів Ліги арабських держав, Організації африканської єдності, Організації американських держав. Регіональними є, на­приклад, норми Конвенції про правову допомогу з ци­вільних, сімейних і кримінальних справ (укладена між державами-учасницями СНД від 22 січня 1993 p.), Євро­пейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. та ін.

Регіоналізм не повинен протиставлятись універсально­му, загальному міжнародному праву. З глобальною метою підтримки міжнародного миру і безпеки норми регіональ­них правових систем повинні узгоджуватися з норматив­ними стандартами універсальної правової системи. Сьо­годні без їхньої відповідності і взаємодії не може бути за­безпечено міжнародного правопорядку.

Регіональні норми — це норми, що регулюють будь-які міждержавні відносини, об'єкт яких має регіональний інтерес і які визнаються всіма або більшістю держав відпо­відного регіону.

За просторовим критерієм дії класифікуються також локальні і партикулярні МПН. Локальні норми регулю­ють відносини між державами певного географічного регіону, здебільшого між суміжними державами, стосов­но об'єктів, які знаходяться в даному регіоні. Відмінна риса локальних норм полягає, по-перше, в тому, що домовляються між собою дві або більше держав одного регіону і, по-друге, об'єкт договору знаходиться в ме­жах цього регіону. Наприклад, такими нормами є нор­ми Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 p., норми До­говору між Україною і Словацькою Республікою про режим українсько-словацького державного кордону, спів­робітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 14 жовтня 1993 p., норми Конвенції про захист мор­ського середовища в районі Балтійського моря від 22 березня 1974 р. та ін.

Партикулярні норми — це найпоширеніший вид МПН. Вони регулюють міждержавні відносини між будь-якими державами, з приводу будь-яких об'єктів, незалеж-