П |
рофесор Кембриджського університету Р. Дженінгс, аналізуючи наукові дослідження як вчений і редактор «Англійського щорічника міжнародного права», дійшов такого висновку: «Я не вірю, що для професійного юрис-та-міжнародника сьогодні є більш важливе або більш випробувальне завдання, ніж пошук відповідей на проблеми визначення міжнародного права»1.1 це справді підтверджується практикою наукових досліджень.
За підрахунками Є. О. Коровіна та А. Бустаманте різних визначень міжнародного права дано понад сотню. Зауважимо, що ці автори помиляються. Вказані «здобутки» можуть характеризувати лише «досягнення» наукової громадськості окремо взятої країни, а не світового співтовариства юристів-міжнародників. Досить переглянути праці, вказані в бібліографічному збірнику Д. Г. Л. Омптеди (опублікований в 1785 p.), щоб переконатись у значно більшій кількості визначень міжнародного права. За період від Цицерона (в якого ми знаходимо перші спроби з'ясувати суть міжнародного права і який ще розумів під «правом народів (jus gentum, jus universum)... юридичне право, що випливає з уз між людьми (societas generis humani), створених Богом»2) і до сьогодні вченими запропоновано більш як 1000 визначень міжнародного права. Але їм так і не вдалося досягти згоди навіть із найбільш принципових питань. Для прикладу наведемо два визначення, які є чи не останніми і які мають значну кількість своїх прихильників.
«Міжнародне право — це система юридичних норм, — пише І. І. Лукашук, — які регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру та співробітництва... В основу визначення покладено найбільш поширене розуміння міжнародного права як сукупності юридичних норм, що регулюють міждержавні відносини»3.
1 Jennings Robert Y. The Identification of International Law //Inter
national Law. Teaching and Practice /Ed. by Bin Cheng. London, 1982.
P. 8.
2 Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях. М., 1974. С. 228.
3 Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1996. С. 1.
Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права______
Це визначення, як гадає його автор, відображає найважливішу рису міжнародного права, яке є системою норм, структурно організованих на засадах єдиних цілей і принципів. З цим категорично не погоджується суддя Міжнародного Суду ООН Р. Хіггінс, яка вважає, що «міжнародне право не є нормами права... Погляд на право як на норми має бути відкинутий, бо норми лише накопичують тенденції минулих рішень, що не є тотожним змінам, які призводили до тих рішень, вони також не мають зв'язку з умовами сьогоднішніх проблем, що змінюються, і не вказують переваг на майбутнє. Минулі рішення є суттєвою складовою сучасного прийняття рішення, але їх недостатньо. Погляд на право як на «норми» слід відкинути, виходячи з розуміння права як «процесу» і, особливо, виходячи з процесу прийняття правових рішень, який не ставить за мету бути нейтральним або позбавленим ціннісних орієнтирів, а вимагає владності»1.
Прихильники цієї точки зору на міжнародне право вважають, що погляд на нього як на сукупність норм, які неупереджено застосовуватимуться як до слабкого, так і до сильного, склався під впливом загальносуспільного, а не наукового розуміння права. їхнє бачення сутності міжнародного права зводиться до процесу прийняття рішень повноважними особами або органами на відповідному форумі, в межах певної сталої практики (в тому числі й норм міжнародного права). Воно передбачає оцінку небездоганних минулих рішень (часто такі рішення не є цілком зрозумілими) і встановлення юридично обов'язкових параметрів щодо політики змін на майбутнє. «Міжнародне право, — підсумовує Р. Хіггінс, — по суті є встановлення цілей у спільних інтересах і забезпечення засобами їх досягнення»2.
Слід зауважити, що в сучасних поглядах на міжнародне право визначення його поняття не обмежується вказаними підходами. Залежно від того, ідеї якої школи, теорії чи концепції міжнародного права сповідують автори, такі пропонуються й визначення.
1 Higgins R. Policy Considerations and the International Judicial Pro
cess // International and Comparative Law Quarterly. 1968. Vol. 17.
P. 58-59.
2 Higgins R. The Identity of International Law // International Law.
Teaching and Practice /Ed. by Bin Cheng. London, 1982. P. 37-38.
Поняття міжнародного права
Прихильники позитивістського напряму в міжнародному праві обов'язково включають до визначення такі критерії і властивості: основний компонент — система норм; основний суб'єкт — держава; основна функція — регулювання міждержавних відносин; основна мета — мир і безпека між народами.
Раніше до основних критеріїв належав і засіб захисту — примус. Але через критику прихильників природно-правової школи, особливо апологетів ліберального напряму в міжнародному праві, позитивісти перестали на цьому наголошувати. Хоча фразою «у разі необхідності (для виконання норм міжнародного права. — В. Б.) застосовується примус індивідуальними або колективними зусиллями» ще нерідко завершуються "їхні визначення міжнародного права.
Прихильники природно-правового погляду на міжнародне право включають у його визначення поняття природного розуму («від здорового розуму випливають здорові судження, які вказують народам їхні права і обов'язки»), справедливості, моралі та етики. Солідаристи бачать у визначенні міжнародного права центрального суб'єкта — фізичну особу, головне джерело — умови життя, основний компонент — біологічні норми як визначальник життя людини, а об'єкт регулювання — міжнародні відносини як міжіндивідуальні, міжгрупові зв'язки.
Для соціологів міжнародного права важливішим є факт, реальне становище, а не норма права. Сучасні реалісти розглядають міжнародне право через силовий компонент, процес прийняття владних рішень.
Отже, плюралізм поглядів на міжнародне право виявляється насамперед у формулюванні визначення його поняття. Часто різному розумінню міжнародного права сприяло ідеологічне протиборство двох систем, передусім західноєвропейської та східноєвропейської. Вчені східноєвропейських (соціалістичних) країн у визначенні поняття міжнародного права виокремлювали лише загальне міжнародне право. Як уже зазначалося, окремі автори припускали соціалістичне міжнародне право, але то мало бути, як писав В.А.Василенко, «міжнародне право майбутнього» і «міжнародне право капіталістичного суспільства або буржуазне міжнародне право (старе міжнародне право), час якого вичерпався в дожовтневий (до 1917 р.) пе-
Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права______
ріод»1. Інколи вони припускали міжнародне право, яке діяло у відносинах між кількома державами, яке різні автори називали по-різному: регіональне, локальне або партикулярне.
Західні вчені не обмежувалися категоріями загального міжнародного права. Найчастіше йшлося про: а) універсальне міжнародне право, яке застосовувалося до всіх держав без винятку; б) загальне міжнародне право, яке застосовувалося до багатьох держав незалежно від їхнього материкового розташування, але за умови включення провідних держав світу; в) регіональне міжнародне право, яке застосовувалося у певному регіоні (американське міжнародне право, африканське міжнародне право, мусульманське міжнародне право); г) партикулярне міжнародне право.
До регіонального міжнародного права західні автори, як правило, не відносили міжнародного права соціалістичних країн, бо вбачали в ньому більше ідеологічних засад, аніж правових. Вони відкидали визначення поняття міжнародного права, які давали вчені країн Східної Європи (іноді вони називалися соціалістичними або радянськими, волюнтаристськими або консенсуалістськими) в силу того, що ті будувалися на базі п'яти основних засад, жодну з яких західні вчені не вважали основною для розуміння міжнародного права:
1) міжнародне право як загальна система має бути визнане всіма державами, а тому є вираженням їхньої волі;
2) держави можуть утриматися від згоди на таку систему права і відмовитися від неї;
3) створення нових або відміна старих норм звичаєвого права вимагає згоди держав;
4) держава, яка не дає згоди на звичаєву норму права, вільна в будь-який час відмовити в її застосуванні щодо неї;
5) будь-яка держава вільна здійснити її суверенне право відмовити в застосуванні норм звичаєвого права на тій підставі, що воно не відповідає її державній волі.
Основне у визначенні поняття міжнародного права — концепцію узгодження волі держав — західні вчені називали надуманою і такою, що не відповідає дійсності. Вони висували такі підстави:
Поняття міжнародного права
— не можна ставити волю держави в основу формування міжнародного права, коли відсутній об'єктивний механізм його формування (часто народ «підтримував» окрему думку генерального секретаря ЦК КПРС чи його оточення, та коли ця думка змінювалася, миттєво «змінювалася» й воля народу);
— під узгодженням волі розуміється процес, наслідком якого є не спільна воля, а окремі волі («Для утворення норми міжнародного права, — писав Г. 1. Тункін, творець теорії узгодження воль, — не обов'язково, щоб волі держав були ідентичні і зливалися в одну волю»1), отже, саме узгодження не є необхідним;
— на практиці жодна держава не може відкинути норми системи міжнародного права, що склалася до її утворення, не ризикуючи потрапити до глибокої міжнародної ізоляції;
— виокремлюючи універсальне і загальне міжнародне право, західні вчені, всупереч радянській доктрині, не вважали необхідною універсальну згоду держав на становлення загального звичаю. Звичай створюється на однаковості практики та opinio juris, що не дає підстав стверджувати: утворення звичаю базується виключно на згоді держав;
— не є коректним твердження про недійсність для держави норм міжнародного права, на які вона не давала згоди. Учасники справ «Континентальний шельф Північного моря», «Англо-норвезьке риболовство», які розглядалися в Міжнародному Суді ООН, не давали попередньої згоди на обов'язковість для них тих норм, які застосовував до них Суд. Але рішенню Суду вони були змушені підкоритися;
— якщо погодитися з твердженням, що держава може заперечити застосування до неї звичаєво-правової норми міжнародного права на тій підставі, що вона не відповідає її теперішній волі або життєвим інтересам, то можна досягти результату, коли держава буде зв'язана лише власною волею, що взагалі суперечить природі міжнародного права.
Отже, взаємні критичні зауваження вчених щодо визначення поняття міжнародного права здебільшого роз-
1 Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 35.