Принципи заборони застосування сили або загрози силою

В

доктринах міжнародного права існують різні погля­ди на становлення цього принципу. Для одних учених (М. В. Філімонова, К. О. Бекяшев та ін.) «принцип забо­рони застосування сили або загрози силою має давню

____ а

______ Принципи заборони застосування сили або загрози силою___

історію становлення і розвитку, починаючи з моральних засад, викладених у ХШ—XIV ст. Яном А. Коменським і королем Чехії Іржі Подебрадом». Для інших (1. 1. Лука-шук, Р. А. Мюллерсон, В. М. Федоров та ін.) — станов­лення цього принципу міжнародного права почалося піс­ля Жовтневої революції. Треті (Г. В. Ігнатенко, О. 1. Тіу-нов та ін.) розпочинають становлення цього принципу з Конвенції про мирне вирішення міжнародних сутичок 1899 р. Четверті (Г. 1. Тункін, А. М. Талалаєв та ін.) вва­жають, що «принцип незастосування сили або загрози силою з'явився в міжнародному праві у період між дво­ма світовими війнами». Численні автори (Ю. М. Коло­сов, В. І. Кузнецов, Б. М. Клименко та ін.) гадають, що вперше цей принцип з'явився у Статуті ООН.

Можна вказати й на інші точки зору щодо становлен­ня принципу. І якщо йдеться про становлення право­свідомості стосовно необхідності принципу, то перші цег­лини цієї будівлі закладалися Я. А. Коменським, 1. По­дебрадом, Генріхом IV — Сюллі, а згодом Ф. Вітторіа, Ф. Суаресом, Б. Аялою, Г. Гроцієм і багатьма іншими.

Та, мабуть, доцільніше розпочинати становлення прин­ципу незастосування сили або загрози силою з тих нор­мативно-правових актів, які вперше втілили цю вікову ідею в конкретне юридичне правило поведінки.

Без сумніву, першим правовим внеском (на багато­сторонній основі) у становлення принципу незастосуван­ня сили або загрози силою була Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних сутичок 1899 р. Конфе­ренція, на якій було прийнято вказану конвенцію, не лише кодифікувала право і практику щодо добрих послуг, посередництва та арбітражу, а й передбачила створення відповідного інституційного механізму — Постійного Тре­тейського суду (заснований 1900 p.).

Новим кроком у становленні зазначеного принципу слід вважати рішення Другої Гаазької мирної конференції, яка переглянула Конвенцію 1899 p., прийняла Конвенцію про обмеження застосування сили при відшкодуванні за борговими зобов'язаннями (1907) і укріпила судову систе­му. 1 хоча Суд до 1920 р. здійснював трохи більше одного розгляду справи на рік, його вплив на мирне, несилове вирішення справ був незаперечним. За цей час під впли­вом діяльності Суду було укладено понад 120 двосторонніх

Глава VI Основні принципи міжнародного права

і регіональних міжнародних договорів, які по-новому під­ходили до розуміння «спору» та застосування сили.

Таким чином, було підготовлено певну правову базу для закріплення у Статуті Ліги Націй обмеження права на війну, ст. 12 якого забороняла вдаватися до війни, якщо не використано можливостей мирних засобів. Ухва­лений 1923 р. (не набув чинності) Асамблеєю Ліги Націй договір про взаємну допомогу зафіксував: «Агресивна вій­на є міжнародним злочином... сторони беруть урочисте зобов'язання не здійснювати цього злочину».

Черговим міжнародним багатостороннім договором, який засудив агресію, назвав її міжнародним злочином і зажадав відповідальності за нього держав, був Женевсь­кий протокол про мирне врегулювання міжнародних кон­фліктів 1924 р. (не набрав чинності).

У Декларації про агресивні війни, прийнятій VIII Асамб­леєю Ліги Націй 22 вересня 1927 p., будь-яка агресивна війна кваліфікувалася як «міжнародний злочин».

Першим міжнародним багатостороннім договором, який засудив звернення до війни як засобу врегулювання спорів, був Паризький договір (Пакт Бріана—Келлога) від 27 серпня 1928 р. У ст. 1 Договору зазначалося, зокрема, що «Високі Договірні Сторони урочисто заявляють від імені своїх народів за належністю, що вони засуджують звернення до війни для врегулювання міжнародних спорів і відмовляються від неї у своїх взаємних відносинах як засобу національної політики».

Завершується етап становлення принципу незастосу-вання сили або загрози її застосування ухваленням Ста­туту ООН, у якому закріплено: «Всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відно­синах від загрози силою чи її застосування як проти те­риторіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, не су­місним з цілями Об'єднаних Націй».

Майже одночасно (Статут ООН було підписано 26 черв­ня 1945 p., а набрав чинності він 24 жовтня 1945 р.) Ста­тут Міжнародного воєнного трибуналу (8 серпня 1945 p., Лондон) у ст. 6 проголошує злочином проти миру плану­вання, підготовку, розв'язування і ведення агресивної вій­ни або війни в порушення міжнародних договорів.

Для становлення і розвитку принципу незастосування