Поняття міжнародного права

П

рофесор Кембриджського університету Р. Дженінгс, аналізуючи наукові дослідження як вчений і редактор «Англійського щорічника міжнародного права», дійшов такого висновку: «Я не вірю, що для професійного юрис-та-міжнародника сьогодні є більш важливе або більш вип­робувальне завдання, ніж пошук відповідей на проблеми визначення міжнародного права»¹.1 це справді підтверд­жується практикою наукових досліджень.

За підрахунками Є. О. Коровіна та А. Бустаманте різ­них визначень міжнародного права дано понад сотню. За­уважимо, що ці автори помиляються. Вказані «здобутки» можуть характеризувати лише «досягнення» наукової гро­мадськості окремо взятої країни, а не світового співтова­риства юристів-міжнародників. Досить переглянути праці, вказані в бібліографічному збірнику Д. Г. Л. Омптеди (опу­блікований в 1785 p.), щоб переконатись у значно більшій кількості визначень міжнародного права. За період від Ци­церона (в якого ми знаходимо перші спроби з'ясувати суть міжнародного права і який ще розумів під «правом народів (jus gentum, jus universum)... юридичне право, що випливає з уз між людьми (societas generis humani), створених Богом»²) і до сьогодні вченими запропоновано більш як 1000 ви­значень міжнародного права. Але їм так і не вдалося до­сягти згоди навіть із найбільш принципових питань. Для прикладу наведемо два визначення, які є чи не останніми і які мають значну кількість своїх прихильників.

«Міжнародне право — це система юридичних норм, — пише І. І. Лукашук, — які регулюють міждержавні відно­сини з метою забезпечення миру та співробітництва... В основу визначення покладено найбільш поширене розу­міння міжнародного права як сукупності юридичних норм, що регулюють міждержавні відносини»³.

¹ Jennings Robert Y. The Identification of International Law //Inter­
national Law. Teaching and Practice /Ed. by Bin Cheng. London, 1982.
P. 8.

² Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях. М., 1974. С. 228.

³ Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1996. С. 1.

Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права______

Це визначення, як гадає його автор, відображає най­важливішу рису міжнародного права, яке є системою норм, структурно організованих на засадах єдиних цілей і прин­ципів. З цим категорично не погоджується суддя Між­народного Суду ООН Р. Хіггінс, яка вважає, що «між­народне право не є нормами права... Погляд на право як на норми має бути відкинутий, бо норми лише накопи­чують тенденції минулих рішень, що не є тотожним змі­нам, які призводили до тих рішень, вони також не мають зв'язку з умовами сьогоднішніх проблем, що змінюються, і не вказують переваг на майбутнє. Минулі рішення є сут­тєвою складовою сучасного прийняття рішення, але їх недостатньо. Погляд на право як на «норми» слід відки­нути, виходячи з розуміння права як «процесу» і, особли­во, виходячи з процесу прийняття правових рішень, який не ставить за мету бути нейтральним або позбавленим ціннісних орієнтирів, а вимагає владності»¹.

Прихильники цієї точки зору на міжнародне право вважають, що погляд на нього як на сукупність норм, які неупереджено застосовуватимуться як до слабкого, так і до сильного, склався під впливом загальносуспільного, а не наукового розуміння права. їхнє бачення сутності між­народного права зводиться до процесу прийняття рішень повноважними особами або органами на відповідному форумі, в межах певної сталої практики (в тому числі й норм міжнародного права). Воно передбачає оцінку не­бездоганних минулих рішень (часто такі рішення не є цілком зрозумілими) і встановлення юридично обов'язко­вих параметрів щодо політики змін на майбутнє. «Міжна­родне право, — підсумовує Р. Хіггінс, — по суті є вста­новлення цілей у спільних інтересах і забезпечення засо­бами їх досягнення»².

Слід зауважити, що в сучасних поглядах на міжнарод­не право визначення його поняття не обмежується вказа­ними підходами. Залежно від того, ідеї якої школи, теорії чи концепції міжнародного права сповідують автори, такі пропонуються й визначення.

¹ Higgins R. Policy Considerations and the International Judicial Pro­
cess // International and Comparative Law Quarterly. 1968. Vol. 17.
P. 58-59.

² Higgins R. The Identity of International Law // International Law.
Teaching and Practice /Ed. by Bin Cheng. London, 1982. P. 37-38.

Поняття міжнародного права

Прихильники позитивістського напряму в міжнарод­ному праві обов'язково включають до визначення такі критерії і властивості: основний компонент — система норм; основний суб'єкт — держава; основна функція — регулювання міждержавних відносин; основна мета — мир і безпека між народами.

Раніше до основних критеріїв належав і засіб захисту — примус. Але через критику прихильників природно-пра­вової школи, особливо апологетів ліберального напряму в міжнародному праві, позитивісти перестали на цьому на­голошувати. Хоча фразою «у разі необхідності (для вико­нання норм міжнародного права. — В. Б.) застосовується примус індивідуальними або колективними зусиллями» ще нерідко завершуються "їхні визначення міжнародного права.

Прихильники природно-правового погляду на міжна­родне право включають у його визначення поняття при­родного розуму («від здорового розуму випливають здо­рові судження, які вказують народам їхні права і обов'яз­ки»), справедливості, моралі та етики. Солідаристи бачать у визначенні міжнародного права центрального суб'єкта — фізичну особу, головне джерело — умови життя, основ­ний компонент — біологічні норми як визначальник жит­тя людини, а об'єкт регулювання — міжнародні відноси­ни як міжіндивідуальні, міжгрупові зв'язки.

Для соціологів міжнародного права важливішим є факт, реальне становище, а не норма права. Сучасні реалісти розглядають міжнародне право через силовий компонент, процес прийняття владних рішень.

Отже, плюралізм поглядів на міжнародне право вияв­ляється насамперед у формулюванні визначення його по­няття. Часто різному розумінню міжнародного права спри­яло ідеологічне протиборство двох систем, передусім за­хідноєвропейської та східноєвропейської. Вчені східноєв­ропейських (соціалістичних) країн у визначенні поняття міжнародного права виокремлювали лише загальне між­народне право. Як уже зазначалося, окремі автори при­пускали соціалістичне міжнародне право, але то мало бу­ти, як писав В.А.Василенко, «міжнародне право майбут­нього» і «міжнародне право капіталістичного суспільства або буржуазне міжнародне право (старе міжнародне пра­во), час якого вичерпався в дожовтневий (до 1917 р.) пе-

Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права______

ріод»¹. Інколи вони припускали міжнародне право, яке діяло у відносинах між кількома державами, яке різні ав­тори називали по-різному: регіональне, локальне або пар­тикулярне.

Західні вчені не обмежувалися категоріями загального міжнародного права. Найчастіше йшлося про: а) універ­сальне міжнародне право, яке застосовувалося до всіх дер­жав без винятку; б) загальне міжнародне право, яке засто­совувалося до багатьох держав незалежно від їхнього мате­рикового розташування, але за умови включення провідних держав світу; в) регіональне міжнародне право, яке засто­совувалося у певному регіоні (американське міжнародне право, африканське міжнародне право, мусульманське між­народне право); г) партикулярне міжнародне право.

До регіонального міжнародного права західні автори, як правило, не відносили міжнародного права соціалі­стичних країн, бо вбачали в ньому більше ідеологічних засад, аніж правових. Вони відкидали визначення понят­тя міжнародного права, які давали вчені країн Східної Європи (іноді вони називалися соціалістичними або ра­дянськими, волюнтаристськими або консенсуалістськими) в силу того, що ті будувалися на базі п'яти основних за­сад, жодну з яких західні вчені не вважали основною для розуміння міжнародного права:

1) міжнародне право як загальна система має бути виз­нане всіма державами, а тому є вираженням їхньої волі;

2) держави можуть утриматися від згоди на таку сис­тему права і відмовитися від неї;

3) створення нових або відміна старих норм звичаєво­го права вимагає згоди держав;

4) держава, яка не дає згоди на звичаєву норму права, вільна в будь-який час відмовити в її застосуванні щодо неї;

5) будь-яка держава вільна здійснити її суверенне пра­во відмовити в застосуванні норм звичаєвого права на тій підставі, що воно не відповідає її державній волі.

Основне у визначенні поняття міжнародного права — концепцію узгодження волі держав — західні вчені нази­вали надуманою і такою, що не відповідає дійсності. Вони висували такі підстави:

Поняття міжнародного права

— не можна ставити волю держави в основу форму­вання міжнародного права, коли відсутній об'єктивний механізм його формування (часто народ «підтримував» ок­рему думку генерального секретаря ЦК КПРС чи його оточення, та коли ця думка змінювалася, миттєво «зміню­валася» й воля народу);

— під узгодженням волі розуміється процес, наслідком якого є не спільна воля, а окремі волі («Для утворення норми міжнародного права, — писав Г. 1. Тункін, творець теорії узгодження воль, — не обов'язково, щоб волі дер­жав були ідентичні і зливалися в одну волю»¹), отже, саме узгодження не є необхідним;

— на практиці жодна держава не може відкинути нор­ми системи міжнародного права, що склалася до її утво­рення, не ризикуючи потрапити до глибокої міжнародної ізоляції;

— виокремлюючи універсальне і загальне міжнарод­не право, західні вчені, всупереч радянській доктрині, не вважали необхідною універсальну згоду держав на ста­новлення загального звичаю. Звичай створюється на од­наковості практики та opinio juris, що не дає підстав стверджувати: утворення звичаю базується виключно на згоді держав;

 

— не є коректним твердження про недійсність для держави норм міжнародного права, на які вона не давала згоди. Учасники справ «Континентальний шельф Пів­нічного моря», «Англо-норвезьке риболовство», які роз­глядалися в Міжнародному Суді ООН, не давали попе­редньої згоди на обов'язковість для них тих норм, які застосовував до них Суд. Але рішенню Суду вони були змушені підкоритися;

— якщо погодитися з твердженням, що держава може заперечити застосування до неї звичаєво-правової норми міжнародного права на тій підставі, що вона не відпові­дає її теперішній волі або життєвим інтересам, то можна досягти результату, коли держава буде зв'язана лише влас­ною волею, що взагалі суперечить природі міжнародного права.

Отже, взаємні критичні зауваження вчених щодо виз­начення поняття міжнародного права здебільшого роз-

 

¹ Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 35.