| З |
начення і правові наслідки визнання нового уряду значно відрізняються від визнання нової держави. Якщо останнє стосується питання міжнародної правосуб'єкт-ності, то у визнанні уряду йдеться не про визнання нового суб'єкта міжнародного права, а про здатність уряду репрезентувати державу як суб'єкт міжнародного права у міждержавних зносинах. Міжнародна правосуб'єктність належить державі, і на неї не впливає зміна урядів на її території. Позаяк саме уряд є тим органом, що засвідчує волю держави, відмова в його визнанні позбавила б державу можливості ефективно здійснювати свої міжнародні права. Визнання уряду може дорівнювати визнанню держави, але не навпаки. Визнання уряду означає, що держава, яка визнає, розглядає зазначений уряд законним і єдиним представником держави у міжнародних стосунках. Так, у резолюції Інституту міжнародного права «Про визнання нових держав та їхніх урядів» від 1936 р. зазначається, що визнання нового уряду вже визнаної держави є вільним актом, яким одна або кілька держав констатують, що певна особа чи група осіб здатні керувати державою, яку бажають представляти, і заявляють про свої наміри підтримувати з нею або з ними відносини.
Узвичаєно, що питання визнання уряду виникає лише в тому разі, коли уряд здобуває владу іншим, аніж визначено в національному законодавстві, шляхом. При вирішенні даної проблеми існує певна доктринальна суперечність. Однією з найвідоміших є так звана доктрина законності. Згідно з цією доктриною кожний уряд, що приходить до влади в країні, є законним не у зв'язку з керуванням у країні де-факто, а у зв'язку з тим, чи відповідає його поява встановленому в такій державі правопорядку та конституційним нормам. Ранні автори, в тому числі Г. Гроцій, були послідовними прихильниками цієї до-
ктрини. Міністр закордонних справ Еквадору Карлос То-бар висунув трансформовану версію цієї доктрини, яку було затверджено Конвенцією держав Центральної Америки 20 грудня 1907 р. (відтоді називається «доктриною Тобара»). Відповідно до ст. 1 цієї Конвенції уряди сторін, що домовляються, не визнають уряд, який може прийти до влади в одній з п'яти республік унаслідок державного заколоту чи революції, спрямованих проти вже визнаного уряду, поки вільно обраний уряд не реорганізує країну в конституційних формах. Ця доктрина мала на меті перешкодити численним військовим заколотам і революційним ситуаціям у латиноамериканських країнах, допускає відмову визнати де-факто будь-який уряд, створений таким чином. Означена доктрина застосовувалася до 1933 р. США стосовно уряду колишнього Радянського Союзу. Значного поширення ця доктрина не набула.
Протилежна точка зору міститься в іншій доктрині, що передбачає автоматичне визнання урядів за будь-яких обставин. Вона була сформульована в «Комюніке міністерства закордонних справ Мексики про визнання держав» від 27 вересня 1930 р. Автором доктрини вважають тогочасного міністра закордонних справ Мексики, чиїм ім'ям її й названо — «доктрина Естрада». В Комюніке зазначалося, що Мексика не коментує з приводу надання визнання новим режимам у країнах, де відбулися заколоти. Вона на власний розсуд, незалежно від перебігу подій, зберігає свої представництва, продовжує приймати дипломатичних представників цих держав та підтримує з ними стосунки. Це мотивується тим, що внаслідок заяв про визнання складається практика, яка зазіхає на суверенітет інших націй і зумовлює те, що внутрішні справи держави стають предметом для оцінки іншими країнами. Останні позитивно чи негативно оцінюють питання законності або незаконності режиму. Хоча доктрина зазнавала критики за те, що не враховує політичних міркувань держав і ліквідує різницю між визнанням та підтримкою дипломатичних стосунків, ряд держав, наприклад Бельгія і Франція з 1965 p., Велика Британія з 1980 p., Австралія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія наприкінці 1980-х років і деякі інші країни запровадили практику, відповідно до якої вони не розглядають питання про визнання урядів окремо від визнання держав або взагалі відмовляються від
Глава IX Визнання в міжнародному праві