визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.
Міжнародна правотворчість починається з правотвор-чої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і усвідомлює, що захист її без зусиль інших держав неможливий. Сформована позиція держави, як правило, будується на трьох основних компонентах: а) власному баченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі перспективи її впорядкованого розвитку; в) можливості використання потенціалу інших держав при вирішенні вказаної проблеми.
Останні, як правило, мають власну позицію щодо такої проблеми, а якщо ні, то після першого сигналу з боку зацікавленої держави сформують її. Таким сигналом є пра-вотворча (договірна) ініціатива. Вважається, що міжнародна договірна ініціатива може мати наслідки лише в тому разі, коли вона надійшла від суб'єкта міжнародного права, насамперед безпосередньо від держави або органу, повноважного від її імені виступати з договірними ініціативами.
Проте національне право держав, як правило, не встановлює кола органів, здатних від імені держави виступати з договірною ініціативою. Відповідь випливає в основному з практики зовнішньополітичної діяльності держави. До органів, які можуть виступити від імені держави з договірною ініціативою, належать спеціалізовані та неспеці-алізовані органи зовнішніх відносин.
З ініціативою укладення міжнародних договорів можуть виступати інші органи, громадські організації і навіть фізичні особи. Проте вони не можуть представляти державу у сфері зовнішніх відносин, а тому така ініціатива не породжує для держав ніяких зобов'язань, як, власне, й ініціатива міжнародних неурядових організацій, хоч у цілому вони суттєво впливають на розвиток міжнародної правосвідомості, на становлення договірної ініціативи держави, міжнародних (міждержавних) організацій.
Безпосереднє створення норм міжнародного права розпочинається з процесу узгодження позицій суб'єктів міжнародного права щодо можливого варіанта (моделі) норми. В арсеналі держав має бути належний набір можли-
Глава XII Міжнародний правотворчий процес
1
Сутність міжнародного правотворчого процесу
вих поступок, компромісів, прийнятних варіантів. Чим більший інтерес держави в новій нормі міжнародного права і чим більша різниця в її позиції з контрагентами, тим більший арсенал поступок, компромісів і допоміжних варіантів буде задіяно в ході узгодження позицій. Держава, зацікавлена в кінцевому результаті, повинна не тільки мати обгрунтовану позицію, а й попередньо визначитися, на які компроміси вона готова піти заради досягнення мети.
Коли позиції збігаються або тотожні, немає необхідності йти на компроміс. Позиції держав, інших суб'єктів міжнародного права відображені в проекті угоди чи іншому акті і сформульовані як правила поведінки. Процес узгодження позицій за своєю суттю є процесом «шліфування» правил поведінки, вироблення прийнятного проекту норми права. Прийнятність визначається не тільки відповідністю кінцевій меті держави, а й оптимальністю збігу прав та обов'язків учасників угоди, їх збалансованістю для сторін.
Дві стадії міжнародного нормотворчого процесу за часом можуть збігатися, а можуть мати суттєвий розрив (іноді до кількох років).
Акти міжнародних організацій і конференцій, які приймаються голосуванням або консенсусом, якщо держави погодилися визнати за ними юридичну силу, а також міжнародно-правові акти, які набирають сили з моменту їх підписання, як правило, формуються в умовах, коли одна стадія правотворчого процесу не відокремлена від іншої.
У разі набуття міжнародно-правовим актом чинності (на умовах ратифікації, підписання певною кількістю сторін або певними учасниками, якщо станеться певна подія або складеться певна ситуація тощо) розрив між стадіями міжнародного правотворчого процесу є закономірним.
Складність міжнародного правотворчого процесу змусила держави піти на його інституалізацію. Сьогодні розроблення універсальних міжнародно-правових актів, як правило, здійснюється в межах міжнародних організацій.
Організаційно-правову основу нормотворчого механізму міжнародних організацій складають їх установчі акти (в яких закріплено цілі, принципи, функції, повноважен-